AFTERILOVAISK. "Кущ"
"..Він обернувся, сльози витер і пішов. Вже знав, куди іде"
В день весілля. Біля фонтану поблизу парку Лесі Українки, м.Луцьк, 2011 рік.
Фото: з особистого архіву сім'ї Іщук
Володимир Іщук, позивний «Кущ», рота патрульної служби міліції «Світязь», м. Луцьк

Смертельно поранений в Іловайську 26 серпня 2014 року

Наталія Іщук, дружина Володимира:
Я взагалі не знала, що він туди (у добровольчий батальйон - ред.) записався. Поставив мене перед фактом перед від'їздом. «Світязь» виїжджав з Луцька 13 серпня, а за тиждень він сказав, що їде.

Коли були події на Майдані, хлопці біля Луцька блокпости виставляли, бо у нас проходить міжнародний шлях. Він стояв на блокпостах. Знаю, що коли був штурм прокуратури, він брав у ньому участь. Потім вони їздили на навчання у Сокиричі.

Казав мені, що навчання будуть проходити в області. Нічого, навіть слова «міліція», не говорив. Я не знала, що він іде в міліцію. Тільки після того, як написав заяву, сказав, що їде. У Володі день народження був 14 серпня, а в нашого сина Стасика – 16 серпня. «Світязь» на Схід їхав 13-го, свій день народження він зустрів уже там. 30 років рівно йому було. Стасу три роки виповнилося. Анечці тільки дев'ять місяців було. (Стас і Аня — діти подружжя Іщуків — ред.).

Вони мали відправлятися в першій половині дня, але виїхали лише о восьмій вечора. Мама каже, вийшла за ним слідом, а він обернувся, сльози витер і пішов. Вже знав, куди іде.
Перед відправкою в "зону АТО". Серпень 2014 року. Фото: з особистого архіву родини Іщук
Я не знала, що він в Іловайську. Володя запевнив, що не можна казати, де вони. Коли зайшли в Іловайськ, 19-го, згадав лише, що вони за 20 км від Донецька, але місто не називав.

Востаннє розмовляла з ним 25-го серпня, перед пораненням. Подзвонив до мене. Була обідня пора, я йшла у магазин по хліб. Говорили дуже коротко, кілька хвилин. Більше розпитував, що у нас вдома, як діти, як мама.

Тоді дзвонив до Тараса, брата Мирослава Столярчука, і до кума. Всіх обдзвонив, переговорив. Наскільки я тепер розумію, вони тоді були у районі депо чи машинного відділення, де блокпост тримали. Звідти і зателефонував.

Казав лише, що дуже стріляють.

Наступного дня на зв'язок не виходив, а перед тим дзвонив кожного дня. Я знала, що він має подзвонити, і мені дивно було, чого не дзвонить. Того дня він помер орієнтовно об 11:00. Я саме заносила довідку малому у садочок, що він проходить службу у Волинській області, бо без довідки не візьмуть дитину у садочок. Занесла ту довідку, зустріла його друга. Він наш сусід. Питав, як там Вовка. Почав розпитувати, коли він дзвонив. Каже: «Ми відео бачили, показували схожого, але певно, то був не він».

Виставили відео, як хлопці несли його зі школи у підвальне приміщення. Про це відео він говорив. На той момент я його не бачила, мені пізніше показали.
Я прийшла додому, ввімкнула телевізор. У всіх новинах - Іловайськ , мітінг біля адміністрації Президента (з вимогами надіслати допомогу в Іловайськ — ред.) показували. Я цілий день сиділа, слухала. Ще свекруха прийшла щось запитати, я відгаркнулася до неї. Все на той телефон дивилася: «Чого ти не дзвониш?».
У той день, 26 серпня, нам ніхто нічого не сказав. Хоча, як я зрозуміла, у сільській раді вже знали. 27 серпня його сестру, Валю, коли вона пішла у магазин, за руку перепинили і співчуття висловлювали. Отак нам повідомили.

Вона прийшла додому і розказує. Кажу: «Як так? Мали б сказати! Загинула людина і ніхто не сказав? Це неправда. Не може бути такого». Категорично не вірила.
Наталія Іщук, дружина Володимира. Вдома у батьків Максима Ляшука, також загиблого в Іловайську. Село Острожець, Волинська область. Серпень 2017 року. Фото: Макс Левін
Свекруха сказала їхати в МВС запитати. Валя сказала, що поїде. Я не хотіла, думала, що нам би мали повідомити. Впиралася, але поїхала. Вийшли на зупинку, і кум підійшов, питає: «А що ти така? Щось сталося?». Я відповіла, що якщо щось знає, хай скаже. Він із нашим сільським головою дуже добре спілкується. Сільській раді вже повідомили, усі знали, тільки мені ніхто не сказав. Священику нашому подзвонили і сказали, він ввечері 26 серпня знав, теж не міг нам сказати.

Приїхали в міліцію, знизу сидів їхній кадровик Анатолій Власенко зі списками, щось передивлявся. Люди біля нього стояли, про щось говорили. Ми підійшли, запитали, до кого можна підійти, щоб про бійців зі «Світязя» запитати. «А хто вас цікавить?», – спитав. Кажу: «Іщук». Він перепитав: «Володимир?» «Так, Іщук Володимир Степанович» – відповіла.

«Він загинув».

І все! Ні краплини співчуття, нічого. Я на нього дивлюся: «Як загинув?» Валя зразу в сльози. «А де тіло забрати можна?» – питаю. Сказав: «Ми вам все повідомимо», записав мій номер телефону, розвернувся і пішов.
Володимиру надають допомогу в підвалі школи. Іловайськ, 26 серпня 2014 року. Фото: Маркіян Лисейко
Наскільки я знаю, з Іловайська Вову вивезли 26 серпня під вечір, коли вивозили поранених. У Волноваху. Морг, напевне, там був.

Не пам'ятаю, була в шоці. У три різні морги їх завозили. Наші їздили автобусом, шукали. Але спершу у Волноваху доставили, так найближче, мабуть, було.

Там були хлопці зі «Світязя», які стояли на підході до Іловайська, десять їх лишалося. Ці хлопці приїхали тоді у морг на впізнання. Я не знаю чому, але вони сказали, що загинув чоловік 25 серпня. У мене у всіх довідках, у свідоцтві про смерть 25 серпня стоїть.

Поранення отримав 25-го, о 17:00, коли відходили з блокпоста, тоді Фацевич їх забирав, і він останній був. Одні хлопці говорили, що він відстав від групи, вийшов із «зеленки», інші казали, що прикривати лишився. Я не знаю, яка там правда.
Їх було десять на блокпості. Усі прізвища не згадаю. Першим поранення отримав Святослав Романюк. Вони розказували, що Вова допомагав йому підійти до машини, коли того забирали. Романюк йому казав сідати у машину, але він сказав, що лишиться прикривати. Чомусь лишився, чекав всю групу. Чомусь він ішов останнім, прикривав, так розумію.

Коли він впав, його побачив Міша Білецький. Той перед ним відходив, біг до машини. Побачив, вернувся по нього, під руки забрав, довів до машини. І завезли його тоді в школу. У морг привезли вже без речей, в одних трусах.
"Мурка", медик "Донбаса" надає допомогу пораненим в підвалі школи. Іловайськ. Фото: Маркіян Лисейко
"Мурка" ("Мурка" - медик "Донбасу", вона надавала допомогу Володимиру в підвалі школи, де знаходився штаб добровольців - ред.) зі мною спілкувалася. Я не знаю, як їй сили вистачало дзвонити зі мною спілкуватися: я плакала, і вона плакала. Вона розказувала, як була біля нього. Як вона бігла нагору, як дзвонила до знайомого хірурга, питала як правильно надріз зробити. У нього у висновку написано - осколкове поранення живота з розривом внутрішніх органів. А дірочка була маленька, як від кулі. Всі хто бачив, Саша "Док" бачив, казали, що це куля. Що написали – те написали.

Він казав, що не дотягне до ранку. Тоді "Мурка" бігала до командира «Донбасу» Філіна. Просила відпустити його. Казала, що має плаття, може перевдягнутися, ніби вони цивільні, чоловік і жінка, щоб вивезти. Перед тим якусь жінку вони у Харцизьк в лікарню вивозили, і тоді її врятували.

Саша ("Док" — ред.) біля нього сидів. Вийшов і сказав, що Вовки немає. Мусили залити в нього пляшку горілки, щоб заспокоїти. Ніхто не думав, що може так бути. Він перший зі «Світязя» загинув.

Мені передали, що він сказав: «Моїй дружині і дітям скажіть, що я боровся до останнього».

Похований мій чоловік у селі Підгайці Луцького району. Інших п’ятьох зі "Світязя" ховали разом 29 грудня того ж року, а Мирослава Столярчука ще довго шукали.

Похорони Володимира Іщука. Вересень 2014 року, село Підгайці Луцького району.
Фото: з особистого архіву родини Іщук.
Через шок я не пам'ятаю все послідовно. Я тоді з дітьми не говорила. Забирала Вову не я. Брат його їздив, сестра і моя сестра. Я ці дні дуже погано пам'ятаю. Але згадую, як Стасик (син - ред.) до моєї сестри підходив. Каже: «Баба плаче, мабуть, мого тата вбили на війні». От це я дуже добре пам'ятаю. Анечка маленька зовсім була, взагалі нічого не розуміла. Зараз вона дуже погано говорить. Я так думаю, що це все той стрес, вона була грудна дитина, я її годувала тоді ще.

Мама Володі сама виховувала троє дітей. Чоловік загинув, коли їй було 35 років. Лишилася вдовою із трьома дітьми. Сама їх на ноги піднімала. Їй було дуже важко. Вона це пам'ятає. І бачила, що в мене двоє дітей, але все одно посилалася на те, що я його відправила (на війну - ред.), щоб я їй не говорила і не доказувала. Коли він ішов, я просила не йти. На нього вмовляння не діяло. Це його рішення. Чоловіки... Мусиш слухати, і все.

Похорони Володимира Іщука.
Син Стас у блакитній курточці у бабусі Марії (Вовиної мами) на руках, а поруч із нею стоїть мама Наталії.
Вересень 2014 року, село Підгайці Луцького району.
Фото: з особистого архіву родини Іщук.
Колись свекруха розказувала, як їй циганка гадала, що воєнщину від нього треба відвернути. Вона все думала, що це про армію. Бо коли він служив, то дуже хотів піти на контракт. Вона збирала документи, щоб його туди не відправили. Була переконана, що там щось має бути. А що тут десь таке може статися, чомусь не подумала. В Іловайську вперше були дуже великі втрати. Не хотілося вірити, що все настільки серйозно. У принципі, нам всі гарно розказували, що це - міліція, у них зовсім інше призначення. Вони не повинні там бути. Він мене теж так заспокоював: ми будемо іти на зачистку міста після того, як сепаратистів звідти виженуть. Розказував, що у тактичній групі має останнім іти.

Якщо говорити про одноразові виплати від держави, то нам Петро Петрович Шпига з МВС дуже допоміг: усі документи оформити, з соцзахисту приїжджали. Більшість документів, на пенсію, здавали в МВС. Одноразові допомоги отримали всі. Також я отримую пенсію на дітей по лінії МВС. Одного разу нас відправляли на море, у 2015 році ми їздили в Коблево, а більше нікуди. Минулого року дзвонили, пропонували щось від волонтерів, а так щоб санаторій – нічого такого.

Зверталася в соцзахист, питала, чи можна діткам оздоровитися. У сина проблеми з серцем. Діти часто хворіють взимку, тож оздоровитися на морі було б добре. Першого разу у соцзахисті мені відмовили, сказали, що не маємо до них відношення, бо чоловік не через військкомат ішов. Оскільки вони йшли як добровольці від МВС, навернули нас у профспілку МВС.
Вова ходив до церкви Московського патріархату,
біля нашого дому. Допомагав біля церкви – траву косити, дерева садити, в хорі співав.
Cвященик – його друг, одного віку. Потім цей же священик його і ховав
Особисті речі Володимира, які були з ним в Іловайську
Володимир зі Стасиком на руках. Стасику 3.5 місяці. 2011 рік. Фото: з особистого архіву родини Іщуків
Похорони Володимира Іщука. Вересень 2014 року, село Підгайці Луцького району. Фото: з особистого архіву родини Іщук.
Перед від'їздом він говорив мені: «Якщо мене не стане, тебе держава забезпечить». Так, наче наперед все прорахував і все знав. Я знаю, що начальник МВС Петро Шпига його відмовляв, казав: «У тебе двоє дітей, куди ти йдеш?»

Вова ходив до церкви Московського патріархату,
біля нашого дому. Хоч церква Московського патріархату, та всі богослужіння там ведуться українською, а основні молитви старослов’янською мовою. Допомагав біля церкви – траву косити, дерева садити, в хорі співав.
Священик – його друг, одного віку. Потім цей же священик його і ховав.

Я - православна, як більшість. Я вірю в те, що Господь на небі усе бачить. Вірю, що якщо не тут, то там вони (росіяни – ред.) будуть страждати за те все, що вони роблять.
Матеріал зроблено за фінансової підтримки Уряду Канади через
Міністерство міжнародних справ Канади та Internews
AFTERILOVAISK - є документальним проектом, спрямованим на збереження пам'яті про людей і трагічні події, які мали місце в серпні 2014 року поблизу міста Іловайськ Донецької області. 29 серпня 2017 року виповнюється три роки з дня розстрілу українських військових, які виходили з оточення "зеленим коридором". Українська армія в "Іловайському котлі" зазнала найбільших втрат за всю свою історію.

Цей проект відповідає на запит українського суспільства на збереження правдивої інформації про ті події.

Будь-яке використання, копіювання, перепублікація матеріалів
(текст, фото, відео, аудіо) - тільки з письмового дозволу авторів проекту

Made on
Tilda