З початку 2021 року в парламенті триває робота над змінами до Виборчого кодексу.

Рух ЧЕСНО моніторить вибори всіх рівнів - місцеві, парламентські та президентські й проводить data-аналіз, який може допомогти прийняти рішення про зміни до законодавства на основі результатів цього аналізу.

Зміна виборчої системи була необхідна для того, щоб виборці, а не політичні партії впливали на те, які кандидати від партій отримують мандати у місцевих радах та парламенті. Для цього парламент мав запровадити у Виборчому кодексі відкриті списки. Саме таку виборчу систему, за даними соціологічних опитувань, підтримала більше 40% опитаних виборців.

Демократія передбачає, що виборці самі обирають політиків. Відповідно, депутатами мають ставати ті кандидати, яких обрали виборці. Проте у Виборчому кодексі є серйозні бар'єри, які нівелюють принцип відкритих списків.

Ухвалений Виборчий кодекс передбачає наявність двох списків — загального та окружного. Порядок кандидатів у загальному списку затверджує партія на з'їзді. Так само партія затверджує місця у списках кандидатів у округах. І навіть коли кандидати на нижчих позиціях набирають більше голосів, ніж перший номер в окрузі, але не долають 25% виборчої квоти (цих голосів достатньо, щоб отримати один мандат), то мандат отримує перший номер окружного списку, скільки б голосів він не набрав.

Кандидат може перемогти, якщо він у прохідній частині загального чи окружного списку, а 25% виборчої квоти може отримати лише представник доволі рейтингової партії. Таким чином мінімізується вплив виборця на формування персонального складу рад.

За результатами місцевих виборів 2020 року, згідно з даними сайту ЦВК, які проаналізував Рух ЧЕСНО, 67 депутатів були обрані, у той час, як отримали 0 голосів.

Понад 500 депутатів перемогли із результатом до десяти голосів. Навіть у місті-мільйоннику Києві депутаткою стала кандидатка, яку підтримали лише 15 виборців. Це стало можливим через наявність загального списку.

Навіть той кандидат, який отримав 25% виборчої квоти і набрав значну кількість голосів, за чинної системи може не отримати мандат, якщо партія загалом не набрала в окрузі достатньо голосів, щоб отримати один мандат.

У такому випадку голоси виборців, які отримав конкретний кандидат, розподіляються відповідно до позицій у загальному списку, який формує партія.

За таких умов навіть введення гендерної квоти демотивувало кандидаток і загальмувало розвиток жіночого лідерства в політиці. Жінки, які набирали кілька тисяч голосів, не пройшли у раду, в той час як ті, хто набрав кілька десятків голосів, стали депутатками.

Така виборча система демотивує і виборців, які розуміють несправедливість правил гри (а це може негативно позначитись на явці на подальших виборах), і кандидатів, які усвідомлюють, що активність ведення кампанії може не вплинути на їхній результат, якщо вони на непрохідному місці.

Прохідні місця залишаються зоною для торгівлі і домовленостей.

Це дозволяє збільшити кількість своїх прихильників, а в умовах низької явки може призвести до спотворення відсоткового співвідношення результатів голосування. Покарання за внесення завідомо неправдивих даних до реєстру виборців у законодавстві відсутнє.

Можливість змінювати місце голосування онлайн дозволила масово перекидати "сітки" виборців з одного міста в інше. З огляду на те, що на місцевих виборах явка значно нижча, ніж на президентських чи парламентських, навіть кілька відсотків виборців, які беруть участь у "сітках" і перереєстровуються, можуть суттєво вплинути на результати виборів.

Під час онлайн-реєстрації виборець може вказати будь-яку адресу, і вона жодним чином не перевіряється. Раніше теж можна було прописувати десятки людей за однією адресою, але це вимагало часу, а організаторам схем була потрібна реальна адреса і згода власника житла.

Низка партій дотримувалася гендерної квоти лише під час висування кандидаток на з'їзді. Далі ж, коли документи потрапляли до ТВК, могло виявитися, що пакет документів неповний, і ТВК відмовляла їм у реєстрації. При цьому загальний партійний список та окружні списки реєстрували без дотримання гендерної квоти. Відповідно, Виборчий кодекс дає можливість уникнути дотримання гендерної квоти, і на наступних виборах партії, зрозумівши недоліки законодавства, можуть скористатися цією формальною причиною.

Низка партій, коли ТВК виявляла проблему із дотриманням гендерної квоти чи оформленням документів після з'їзду і отримували відмову в реєстрації ТВК, далі не інформували належним чином ЗМІ та ТВК про час та дату проведення нового з'їзду чи продовження засідання в разі, якщо з'їзд не був закритий.

Відповідно, ЗМІ, виборці, члени ТВК не могли належним чином проконтролювати, чи дійсно відбувся новий з'їзд партії, чи відбулося продовження попереднього засідання, чи просто протоколи з'їзду оформлювалися без участі делегатів. В останньому випадку могла відбуватися підробка документів з'їзду, які подавалися до ТВК.

Виборчий кодекс дає парламентським партіям гарантоване право мати своїх представників у ТВК, і пропорція представників парламентських партій складає ⅔ від загального складу членів виборчої комісії.

⅓ комісії розподіляється шляхом жеребкування між усіма партіями, які подадуть свої кандидатури. З огляду на те, що ТВК утворюється на самому початку виборчого процесу, подавати членів ТВК можуть і ті партії, які взагалі не будуть балотуватися на території області/району/міста. За таких умов ті партії, які працюють у регіоні, можуть не потрапити до ТВК через те, що у жеребкуванні бере участь значна частина "технічних" партій. Таким чином "технічні" партії створюють чорний ринок для подальшої торгівлі квотами.

Крім того, Виборчий кодекс не має чіткого механізму формування керівного складу ТВК, і на місцевих виборах 2020 року ЦВК на свій розсуд без жеребкування ставила у керівний склад представників парламентських партій, які, на думку ЦВК, не мають бути зацікавлені у торгівлі квотами. Формування керівного складу без описаних законотворцем механізмів спричинило нерівномірний розподіл керівного складу у ТВК та усунуло непарламентські партії від можливості претендувати на керівні посади у виборчих комісіях.

Під час місцевих виборів низка ТВК до встановлення результатів виборів не виконали рішення суду про перерахунок голосів. Так відбулося на Київщині щонайменше на кількох рівнях — обласному і районному, коли ввели у повноваження Київську обласну раду та Бучанську районну раду, і при цьому виборчі комісії відповідних рівнів не виконали рішення суду про перерахунок.

На Київщині менше відсотка голосів відділяло три партії від прохідного бар'єру. Якби під час перерахунку було встановлено, що якась із цих політичних сил подолала бар'єр, склад обласної ради міг би бути іншим. Законотворець не дав ЦВК необхідних важелів впливу на такий випадок, і максимум, що можна зробити — після рішення суду про те, що дії ТВК протиправні, змінити склад ТВК. Але при цьому ситуація із введенням у повноваження ради у протиправний спосіб залишається невирішеною.

У законі відсутній механізм, який дозволив би усунути цю помилку й відновити справжнє представництво громади в раді.

Якщо ТВК помиляється під час встановлення результатів виборів, то присягу у новому складі ради приймають ті політики, які за результатами виборів не мали б отримати представницький мандат.

Ані ТВК, ані суд не може змінити ситуацію із представництвом у раді, щоб вона відповідала волевиявленню виборців і вимозі закону.

Виборчий кодекс передбачає проведення другого туру виборів лише у містах, де кількість виборців перевищує 75 тис.

Результати виборів довели, що у менших громадах відрив між кандидатами у мери може бути несуттєвим.

Так, на виборах 2020 року у 15 містах відрив склав до 100 голосів.

З огляду на те, що в реаліях України є можливість системного псування бюлетенів недобросовісними учасниками виборчого процесу, це також може спричинити викривлення результатів волевиявлення громади. Це ставить під питання і легітимність влади.

Разом з тим у великих громадах, де є доволі суттєвий розрив між кандидатами у першому турі (понад 20%), у другому турі перемагає кандидат, який мав найвищий показник у першому. За короткі строки подолати різницю у 20% голосів, як свідчать дані, жодному з кандидатів, які посіли друге місце, не вдалося.

І в малих, і у великих громадах виборці — це платники податків, які мають право на однакові правила гри для формування легітимної влади.

Згідно із чинними нормами Виборчого кодексу, ЦВК розраховує та оприлюднює інформацію про розмір грошових застав лише після початку виборчої кампанії.

Разом з тим, в частині випадків формула розрахунку розміру грошової застави прив'язана до розміру заробітної плати станом на перший день виборчого процесу, що унеможливлює затвердження розмірів грошових застав до його початку.

Така ситуація негативно впливає на можливість завчасно планувати бюджет кампанії та почати збір необхідних коштів.

Кандидати-самовисуванці не можуть створити передвиборчий рахунок до моменту реєстрації. З огляду на дуже короткий період кампанії вони не можуть до реєстрації збирати кошти навіть на заставу.

Збір коштів на приватну картку викликає питання з огляду на те, що законодавство може трактувати ці кошти як дохід, і з нього потрібно буде сплачувати податки. Разом з тим політичні партії можуть починати збір коштів у будь-який момент, навіть за роки до старту кампанії, та не сплачують із них жодних податків.

Через нерівні умови кандидати від партій мають конкурентну перевагу над самовисуванцями.

Дати виборцю можливість не вписувати номер кандидата, а лише ставити позначку навпроти прізвища того, кого він підтримує.

Таке макетування бюлетеню суттєво не збільшує його розмір і може бути зручнішим для виборців.

Попри те, що ВКУ та закон "Про політичні партії в Україні" регулюють ті самі сутності, в різні періоди (період кампанії і міжвиборчий період) їхні норми входять у конфлікт і створюють можливості для обходу одних норм завдяки нормам з іншого закону.

Зробити це напрочуд легко, адже значення має не стільки період, коли кошти надходять, а те, на який саме рахунок (виборчий чи поточний).

Розсинхронізованість обох законів впливає на:

• Процедуру здійснення внеску (на поточний рахунок можна перераховувати кошти онлайн, до виборчого фонду — ні).
  
• На перелік обмежень щодо того, кому можна і кому не можна перераховувати кошти (до виборчого фонду кошти можуть перераховувати лише фізичні особи, кандидати і самі партії, тоді як на поточний рахунок — фізичні та юридичні особи).
  
• На ліміти (на місцевих виборах 2020 року фізична особа могла перерахувати до виборчого фонду максимум 50 тис. гривень; ця ж фізична особа в цей же час могла перерахувати на поточний рахунок партії майже 2 млн гривень, які партія могла одразу безлімітно перенаправити до виборчого фонду).
  
• На нерівність учасників виборчого процесу (будь-яка партія може обійти жорсткі і частом нелогічні правила ВКУ, збираючи кошти на поточні рахунки, тоді як у самовисуванців можливості обійти норми ВКУ немає).