Травневе-Гладосово:
між
"ДНР" і Україною
між
"ДНР" і Україною
Гладенька асфальтова вулиця з приватними будинками різного ступіня бідності обабіч тягнеться від ангарів до місточка через водостічний канал.
Направо – асфальтогрунтовка, ще трохи будинків Травневого, які впираються в зарості очерету. Туди ж і наліво від дороги - вже так зване Гладосове. "Звільнене" українськими військовими в листопаді 2017 року. Насправді, адміністративно це вулиця Гладосовська поселення Гольмівський, що в свою чергу відноситься до Горловки. Окупованої Горловки. За словами Костянтина Саркісова, селищного голови Новолуганського, до якого адміністративно відноситься і Травневе, рішення про приєднання "Гладосового" до Новолуганського місцевими депутатами проголосоване. Тепер рішення за Верховною Радою.
Направо – асфальтогрунтовка, ще трохи будинків Травневого, які впираються в зарості очерету. Туди ж і наліво від дороги - вже так зване Гладосове. "Звільнене" українськими військовими в листопаді 2017 року. Насправді, адміністративно це вулиця Гладосовська поселення Гольмівський, що в свою чергу відноситься до Горловки. Окупованої Горловки. За словами Костянтина Саркісова, селищного голови Новолуганського, до якого адміністративно відноситься і Травневе, рішення про приєднання "Гладосового" до Новолуганського місцевими депутатами проголосоване. Тепер рішення за Верховною Радою.
"Нас лишили свободы"
Прямо – протанкові міни і трикутник з палок з написом "обережно міни", які перекривають дорогу - той самий гладенький асфальт веде до Гольмівського. Території, яку не контролюють українські військові.
На перехресті, прямо посеред дороги, лежить велика купа жовто-коричневих брикетів від Червоного Хреста. До неї, обїжджаючи міни, під гавкіт псів суне чоловік віком під 60 з тачанкою в руках. Крім нього на дорозі нікого немає – вона добре проглядається бойовиками. По прямій до них близько кілометра. Військові, які контролюють це останнє перехрестя, на дорогу намагаються не виходити без потреби – прострілюється.
Прямо – протанкові міни і трикутник з палок з написом "обережно міни", які перекривають дорогу - той самий гладенький асфальт веде до Гольмівського. Території, яку не контролюють українські військові.
На перехресті, прямо посеред дороги, лежить велика купа жовто-коричневих брикетів від Червоного Хреста. До неї, обїжджаючи міни, під гавкіт псів суне чоловік віком під 60 з тачанкою в руках. Крім нього на дорозі нікого немає – вона добре проглядається бойовиками. По прямій до них близько кілометра. Військові, які контролюють це останнє перехрестя, на дорогу намагаються не виходити без потреби – прострілюється.
Tilda Publishing
Його будинок в 200-х метрах від "останнього перехрестя". Тридцять метрів по дорозі за межу мін і ліворуч, стежкою в сторону озера. Фактично, це нейтральна територія. Сіра зона в чистому вигляді. Потроху накладаючи брікети на тачанку під лемент собак чоловік розповідає, що переїхав з Горлівки після того, як в 2014-му під час активних бойових дій в його квартиру на 9-му поверсі потрапив снаряд. Живе тут з дружиною, діти і онуки в Горловці.
Мина попала на крышу. В спальне отакенная дыра - пробило потолок. На жену бетон с потолка посыпался, ногу зацепило. Сейчас-то уже позаживало все. За свои деньги восстановили, как можно. Но жить там не хочется – стреляют постоянно. Здесь дача была – переехали. Вот теперь и здесь стреляют. Пока, правда, этот месяц тихо.
Сначала ходили и туда (в Гольмовский – авт.) и сюда (в Новолуганское – авт.). Живем на пенсию, ее на "той" стороне получали. Теперь нас не пускают. Что тут, 2 км до магазина, на велосипед сел и я там. Там есть магазин, хлеба свежего купить можно, продуктов каких. Парикмахерская есть, больница, все там есть. Ну да, за рубли. Но и гривны поменять можно. Курс 1 к 2. Главное, чтобы было, что менять.
Сначала ходили и туда (в Гольмовский – авт.) и сюда (в Новолуганское – авт.). Живем на пенсию, ее на "той" стороне получали. Теперь нас не пускают. Что тут, 2 км до магазина, на велосипед сел и я там. Там есть магазин, хлеба свежего купить можно, продуктов каких. Парикмахерская есть, больница, все там есть. Ну да, за рубли. Но и гривны поменять можно. Курс 1 к 2. Главное, чтобы было, что менять.
"Дорога, якої немає"
Після ротації підрозділів українських військових ситуація з допуском змінилася. З січня 2018 року прохід-проїзд в сторону Гольмівського закритий. Відкритий - тільки в сторону контрольованих територій. Дороги, фактично, немає. Близько 6 кілометрів грунтівки, читайте, відбірної багнюки у осінньо-зимово-весняний період.
Дорога веде в Новолуганське, але скористатися нею можуть лише автобуси БАС-а, оскільки дорога впирається в санітарну зону "свиноферми". На них привозять-відвозять робочих з Травневого.
Після ротації підрозділів українських військових ситуація з допуском змінилася. З січня 2018 року прохід-проїзд в сторону Гольмівського закритий. Відкритий - тільки в сторону контрольованих територій. Дороги, фактично, немає. Близько 6 кілометрів грунтівки, читайте, відбірної багнюки у осінньо-зимово-весняний період.
Дорога веде в Новолуганське, але скористатися нею можуть лише автобуси БАС-а, оскільки дорога впирається в санітарну зону "свиноферми". На них привозять-відвозять робочих з Травневого.
Иногда говорят, что не будут пускать, иногда берут по 3-4 человека. На автобусе до БАС-а.
Там пешком до Новолуганки, с Новолуганки на маршрутке на Бахмут.
Можно приехать в Новолуганку утром, скупиться, и целый день проторчать там, на вечернем БАС-овском автобусе вернуться домой.
Часа в 4 вечера, как рабочая смена закончится.
На фото: автобус, яким перевозять робітників БАС-а, селище Травневе.
Автор фото: Інна Варениця
Там пешком до Новолуганки, с Новолуганки на маршрутке на Бахмут.
Можно приехать в Новолуганку утром, скупиться, и целый день проторчать там, на вечернем БАС-овском автобусе вернуться домой.
Часа в 4 вечера, как рабочая смена закончится.
На фото: автобус, яким перевозять робітників БАС-а, селище Травневе.
Автор фото: Інна Варениця
"Гладосово"
Вулиця Гладосовська з одного боку огинає приватні будинки "Гладосового", з іншого межує з полем. Через поле видно будівлі Гольмівського – до них всього два кілометри сухої трави і багнюки. Вся вулиця, як на долоні для тієї сторони. Цивільні живуть, які жили до того. Ходять по воду, по продукти в центр. Військові в своїх пересуваннях намагаються вулицю оминати, заховавшись вглиб житлового масиву.
Вулиця Гладосовська з одного боку огинає приватні будинки "Гладосового", з іншого межує з полем. Через поле видно будівлі Гольмівського – до них всього два кілометри сухої трави і багнюки. Вся вулиця, як на долоні для тієї сторони. Цивільні живуть, які жили до того. Ходять по воду, по продукти в центр. Військові в своїх пересуваннях намагаються вулицю оминати, заховавшись вглиб житлового масиву.
Освіта в "ДНР"
Високі блакитні ворота, вище рівня очей, на подвір'ї, побачивши незнайомців, заливається маленька дворняжка. З-за дверей гаража чути стук по металу і звуки зварювального апарату. Галина Іванівна разом з чоловіком, на щастя, мають власне авто, а тому почуваються трохи вільнишими у пересуваннях. Пошкоджений глушник і підвіска – наслідок поїздки у Світлодарськ.
Високі блакитні ворота, вище рівня очей, на подвір'ї, побачивши незнайомців, заливається маленька дворняжка. З-за дверей гаража чути стук по металу і звуки зварювального апарату. Галина Іванівна разом з чоловіком, на щастя, мають власне авто, а тому почуваються трохи вільнишими у пересуваннях. Пошкоджений глушник і підвіска – наслідок поїздки у Світлодарськ.
Галина Іванівна:
"А толку з того, що ми поїхали? От привезли нам карточки, а ми ж безтолкові. Поїхали в Світлодарськ гроші зняти, по оцій дорозі, "новій". Дуже гарна дорога?
Он дєдушка тепер ремонтує глушитель весь, об ті камні.
У банку мене питають: "А ваш код де?". А я звідки знаю, де код. Карточку дали, а код – ні.
Тепер треба їхати в Артьомовск, Бахмут по-вашему. А ми здохнемо і буде для нас він Артьомовск. Туди-назад, по цій же дорозі. І дочці так само треба оформлювати картку. Дитину бросать і їхати в Ощадбанк.
Що це за справедливість, та доки ж нас, блядь, мучить будуть?"
"А толку з того, що ми поїхали? От привезли нам карточки, а ми ж безтолкові. Поїхали в Світлодарськ гроші зняти, по оцій дорозі, "новій". Дуже гарна дорога?
Он дєдушка тепер ремонтує глушитель весь, об ті камні.
У банку мене питають: "А ваш код де?". А я звідки знаю, де код. Карточку дали, а код – ні.
Тепер треба їхати в Артьомовск, Бахмут по-вашему. А ми здохнемо і буде для нас він Артьомовск. Туди-назад, по цій же дорозі. І дочці так само треба оформлювати картку. Дитину бросать і їхати в Ощадбанк.
Що це за справедливість, та доки ж нас, блядь, мучить будуть?"
Галина Іванівна спочатку кривиться у відповідь на питання про проблеми, але за пару хвилини виплескує на нас розпач і безнадію:
От дитина моя, дочка, виїхала з сином в Горловку, в лікарню. У нього ДЦП, перша група, старшенький, 23 роки. Він не обслуговує себе взагалі. Ходить погано, на ступєнєчку піднятися не може. Розмовляти не розмовляє. Вона не працює, і грошей на дитину не платять. А тепер що? Назад повернутися вона не може, треба їхати аж через Майорськ (КПВВ "Майорськ" - авт.), сюдою (через Гольмівський – авт.) її не пустять. А менший закінчує 11-й клас. І він же і радий вже кудись податися, вступити. Каже мені: "Бабушка, я закінчую 11-й, а там що Бог дасть. Куди мені їхать, що мені робить, я не знаю...". Тут була українська школа, почті десять год вони вчилися на українській мові. Тут прийшло на "ДНР". Той диплом з печаткою "ДНР" хіба він буде действітєльний? Його там (на окупованій території - авт.) запевнили: "Все буде ок, 100%. Закінчиш – поступиш. У нас тут і вчитися дешевше". Що ж з ним робити?
Галина Іванівна прикрикує на собачку, щоб та заспокоїлася і не перебивала розповідь гавкотінням. Натомість сама ледь стримує сльози. В її очах так само, як і в розповіді, одні запитання.
Галина Іванівна:
"Все время була Україна, все було.
Тут перевернули на Росію, ладно, ми согласни і так. Але ж ми ж українці, щирі українці!
Мені 65 год, а я, як стара баба.
І всю жизнь плачеш-плачеш, скільки можна плакать? Что за жизнь?
Ми ж всі сестри, брати всі. Я нікого не хочу обідить.
Оці діти ходють [військові], я плачу. Як їм отам, на бугру, холодно, в дощ, слякоть. А вони ходють на пост, бережуть нас. А мені жалко їх!
В мене два сина вмерло за одну мить. Тепер вони мені всі сини.
Од них, синів, осталося троє онуків. Оце бабушка тепер і крутиться. І одним помогти треба, і іншим. І дочка в лікарні. І грошей ні копійки."
"Все время була Україна, все було.
Тут перевернули на Росію, ладно, ми согласни і так. Але ж ми ж українці, щирі українці!
Мені 65 год, а я, як стара баба.
І всю жизнь плачеш-плачеш, скільки можна плакать? Что за жизнь?
Ми ж всі сестри, брати всі. Я нікого не хочу обідить.
Оці діти ходють [військові], я плачу. Як їм отам, на бугру, холодно, в дощ, слякоть. А вони ходють на пост, бережуть нас. А мені жалко їх!
В мене два сина вмерло за одну мить. Тепер вони мені всі сини.
Од них, синів, осталося троє онуків. Оце бабушка тепер і крутиться. І одним помогти треба, і іншим. І дочка в лікарні. І грошей ні копійки."
Всі розмови з місцевими, рано чи пізно, перетікають до теми перекритих доріг. Так, ніби це джерела кисню, якого так не вистачає для функціонування організму.
Я їм, [військовим], "ну пустіть же, мать-вашу! Пустіть нас хоть пєше. В мене ж там дитина, онук. Ну дайте ж мені пройти". "Ні, їдьте через Майорськ". І точка.
Что ж ви, блядь, іздєваєтесь над нами чи що?
Что ж ви, блядь, іздєваєтесь над нами чи що?
Tilda Publishing
"Хрестики-нулики"
На воротах і парканах Травневого-Гладосового ніби хтось грав в хрестики-нулики. Тільки в один, довжелезний рядок, без стовпчиків. Нулик, нулик, хрестик, нулик.. Версії про значення цих позначок в селищі побутують різні – від "позначок, де живуть сепаратисти", "їх треба розстріляти" до більш банальних "тут живуть люди, а тут – ні". Позначки поставив батальйон "Айдар" ЗСУ, вони стояли тут з листопада 2017 року. Дійсно, бійці розквартировані там і там, в будинках місцевих жителів. Але місцеві визнають, "повъезжали во все пустые дома. Но так, чтобы залезть в семью – никого они [военные] не трогали".
На воротах і парканах Травневого-Гладосового ніби хтось грав в хрестики-нулики. Тільки в один, довжелезний рядок, без стовпчиків. Нулик, нулик, хрестик, нулик.. Версії про значення цих позначок в селищі побутують різні – від "позначок, де живуть сепаратисти", "їх треба розстріляти" до більш банальних "тут живуть люди, а тут – ні". Позначки поставив батальйон "Айдар" ЗСУ, вони стояли тут з листопада 2017 року. Дійсно, бійці розквартировані там і там, в будинках місцевих жителів. Але місцеві визнають, "повъезжали во все пустые дома. Но так, чтобы залезть в семью – никого они [военные] не трогали".
"Мы - ни туда, ни сюда"
Біля колодязя, одного з небагатьох по вулиці, шляхи місцевих і військових перетинаються. Вода, хоч і не питна, але вода. В крані її немає. Бабуся Валентина Андріївна набирає два відерця води, попутно приглядаючись: хто, для чого і куди прямує. Дорога крізь село пряма-пряма. І людині з хорошим зором з одного погляду можна зрозуміти, що і де відбувається.
Якщо на горизонті УАЗ-ік "таблетка", значить, привезли "пенсійні картки". Форд Транзіт – це "автолавка" з продуктами і свіжим хлібом. Авто з емблемою Червоного Хреста – видають брікети або "гуманітарку". Бабуся Валя "откровенничает":
Біля колодязя, одного з небагатьох по вулиці, шляхи місцевих і військових перетинаються. Вода, хоч і не питна, але вода. В крані її немає. Бабуся Валентина Андріївна набирає два відерця води, попутно приглядаючись: хто, для чого і куди прямує. Дорога крізь село пряма-пряма. І людині з хорошим зором з одного погляду можна зрозуміти, що і де відбувається.
Якщо на горизонті УАЗ-ік "таблетка", значить, привезли "пенсійні картки". Форд Транзіт – це "автолавка" з продуктами і свіжим хлібом. Авто з емблемою Червоного Хреста – видають брікети або "гуманітарку". Бабуся Валя "откровенничает":
Мне 70 лет, пенсия была 1480 грн. А потом набавили, а сколько набавили, я и не знаю. Помощь вот с Киева давали, денежную. У меня вторая группа. Прислали денежки, спасибо им. Но мы боимся, как и что оно будет. Когда военных тут не было, было тихо. А зашли – кто его знает, что теперь. Раз военные тут – и стрелять могут.
А вы записывете? Та мне, что, скрывать нечего. Мы - ни "туда", ни "сюда". Нас не трогают, и мы никого не трогаем. Живем потихоньку. Одни были ушли, другие пришли.
Вот только как можно рассоединить нас? Родня кругом. Жили все вместе, а теперь рассоединили. Не пройдешь, не проедешь.
А вы записывете? Та мне, что, скрывать нечего. Мы - ни "туда", ни "сюда". Нас не трогают, и мы никого не трогаем. Живем потихоньку. Одни были ушли, другие пришли.
Вот только как можно рассоединить нас? Родня кругом. Жили все вместе, а теперь рассоединили. Не пройдешь, не проедешь.
Завбачивши на горизонті військових, бабуся зізнається, що вони їй допомагають час від часу і "води донести", і "по господарству". Одразу після бабусі до колодязя під'їжджає "шишарік" (ГАЗ-66 - авт.). Військові набирають води для побутових потреб. В бідони, балії і відра.
"Зачем вы замкнули нас, как порося в загоне?"
До будинку дідуся Сергія, що на околиці Гладосового, від "центру" Металіста (так називають Травневе місцеві – авт.) приблизно тих самих два кілометри. До найближчого магазина в Гольмівському – та сама відстань. Сергій виходить за ворота без страху перед незнайомцями. Сива довгенька борода, як у священика, сині потерті спортивні штані і светр під горло. Його будинок межує з невеличким полем-пустирем, за 200 метрів – невеличкий лісок.
До будинку дідуся Сергія, що на околиці Гладосового, від "центру" Металіста (так називають Травневе місцеві – авт.) приблизно тих самих два кілометри. До найближчого магазина в Гольмівському – та сама відстань. Сергій виходить за ворота без страху перед незнайомцями. Сива довгенька борода, як у священика, сині потерті спортивні штані і светр під горло. Його будинок межує з невеличким полем-пустирем, за 200 метрів – невеличкий лісок.
Сергій:
"Я ще ту війну захватив, ВВВ, мені три роки було. То коли ця війна почалася, українці отам на бугру стояли, я вже знав, що таке голодовка. Пенсію получали – я взяв муки мішок, сахара мішок, готовився. Мука то і досі є, але сахара нема. Город садити не давали два года. Тільки вийду на город – а він стріля. Пах-пах. Я ж уже понімаю, що це означає: "тікай отсюда". А я не тікаю. Він як дав очередь, сім-вісім снарядів, біля голови, і йдеш в хату. Молодьож, їм чувства старих не зрозуміти. І по забору, і в літню кухню попав. Не садив я город.
У церкву їздив, в Горловку, це ж нас туди пускали раніше. Вигнав машину, в 7 часов рання служба починається. Я без десяти шість виїжджаю, щоб встигнути. Ворота закриваю, калітку закриваю, а він як дасть отако, по забору і по хаті і по шиферу. З того лісочка, вони ж там ходять, патрулюють. Ой тяжело..."
"Я ще ту війну захватив, ВВВ, мені три роки було. То коли ця війна почалася, українці отам на бугру стояли, я вже знав, що таке голодовка. Пенсію получали – я взяв муки мішок, сахара мішок, готовився. Мука то і досі є, але сахара нема. Город садити не давали два года. Тільки вийду на город – а він стріля. Пах-пах. Я ж уже понімаю, що це означає: "тікай отсюда". А я не тікаю. Він як дав очередь, сім-вісім снарядів, біля голови, і йдеш в хату. Молодьож, їм чувства старих не зрозуміти. І по забору, і в літню кухню попав. Не садив я город.
У церкву їздив, в Горловку, це ж нас туди пускали раніше. Вигнав машину, в 7 часов рання служба починається. Я без десяти шість виїжджаю, щоб встигнути. Ворота закриваю, калітку закриваю, а він як дасть отако, по забору і по хаті і по шиферу. З того лісочка, вони ж там ходять, патрулюють. Ой тяжело..."
От ще вчора хлопці мені сказали, що пенсію мені одказали (на окупованій території – авт.). А чого – не знаю. Син у мене в Попасной, оформив я там пенсію, ("українську" пенсію – авт.), він получає. А я їздив туди інколи, через Майорськ, получав пенсію. А тепер ні на Гольму не пускають, ні сюда не пускають, через Артьомовск. І в Попасну не можу попасти. Хтось їздить по 2-3 человека на БАС-овском автобусі. Але сьогодні дві людини взяв, завтра три, або зовсім не візьме. А вони там на Металісту свої люди, а ми Гладосовські – чужі, ми не знайомі, ми туди не ходили, ми там не робили.
Ми на отшибє.
Ми на отшибє.
Tilda Publishing
Я і офіцера просив, пустіть або туди, або туди. Кажу: "Зачєм ви замкнули нас, как порося в загонє?". Дороги немає, автобус – обіцяють, магазин, автолавку – обіцяють, і поки нічого. Мішок кукурудзи змолов, мішок пшениці. Отак, то кашу, то суп варю, отак і живу.
Якби дорога була, або пускали на Гольму, то мені і магазин-автолавка не потрібна. І гуманітарку не треба. В мене машина є. Я возьму своїх [сусідів] кому нужно, сядем, поїдем, скупимся. Хліба, сахара, і до сахара що потрібно. Не треба мені ні копійки. Я пенсію получаю, їсти купити можу. Ну чого мене не пускають туда? Ракету пронесу в кармане?
Якби дорога була, або пускали на Гольму, то мені і магазин-автолавка не потрібна. І гуманітарку не треба. В мене машина є. Я возьму своїх [сусідів] кому нужно, сядем, поїдем, скупимся. Хліба, сахара, і до сахара що потрібно. Не треба мені ні копійки. Я пенсію получаю, їсти купити можу. Ну чого мене не пускають туда? Ракету пронесу в кармане?
Костянтин Саркісов, селищний голова Новолуганського:
"Сейчас дорогу сыпят, вы же видели. Я скажу так, за счет местного бюджета дорогу там точно никто делать не будет. Сейчас паралельно ищут транспорт, кто бы туда ездил, возил людей. Красный крест согласился возмещать дорогу, то есть людей будут возить бесплатно. Главное сейчас найти перевозчика, кто за это возьмется, это главная проблема. Там транспорт подойдет только тот, который способен преодолевать бездорожье. Маршрутка, автобус там не поедет. У нас такой машины нет.
Дорогой занимается область. Они говорят "максимально быстро". Машины едут, трактора ровняют. По срокам сказать не могу. Щебня там нужно много. Около километра там сделали. Всего шесть километров.
У меня сейчас нет вариантов для местных жителей, как им выехать. Через БАС ездить нельзя, там санитарная зона.
Мы оформили людям пенсии, привезли им карточки в Травневе, с доставкой, так сказать. Уже начислено, могут снимать. По поводу неясностей с пин-кодами. Им всем разясняли, что пин-код - последние четыре цифры номера карточки. Под запись говорили, чтоб было понятно, пять раз повторяли. Тут уже извините. Многие получают на почте. Кто не может сам выехать, передают карточки, передают документы и за них получают. Пока так.
Автолавка – пока грязь подмерзла, ездит Форд Транзит предпринимателя из Бахмута. Как снова развезет [дорогу], будем запускать продукты вместе с водовозкой. Со следующей недели уже будет график развоза питьевой воды, будет проще.
Административно Травневе относится к Новолуганскому. Гладосово – пока нет. Это улица Гладосовская поселка Гольмовский. Мы решение принимали (о присоединении Гладосового – ред.) с депутатами, отдали на область.
Дальше судьбу не знаю. Когда будет присоединение через Верховную Раду, нам сообщат. Доломитное тоже по документам наше. Но мы туда, к сожалению, попасть не можем, там стоят боевики. С прошлого года, с января 2017 года, дорога на Доломитное закрыта, к нам они пройти не могут.
"Сейчас дорогу сыпят, вы же видели. Я скажу так, за счет местного бюджета дорогу там точно никто делать не будет. Сейчас паралельно ищут транспорт, кто бы туда ездил, возил людей. Красный крест согласился возмещать дорогу, то есть людей будут возить бесплатно. Главное сейчас найти перевозчика, кто за это возьмется, это главная проблема. Там транспорт подойдет только тот, который способен преодолевать бездорожье. Маршрутка, автобус там не поедет. У нас такой машины нет.
Дорогой занимается область. Они говорят "максимально быстро". Машины едут, трактора ровняют. По срокам сказать не могу. Щебня там нужно много. Около километра там сделали. Всего шесть километров.
У меня сейчас нет вариантов для местных жителей, как им выехать. Через БАС ездить нельзя, там санитарная зона.
Мы оформили людям пенсии, привезли им карточки в Травневе, с доставкой, так сказать. Уже начислено, могут снимать. По поводу неясностей с пин-кодами. Им всем разясняли, что пин-код - последние четыре цифры номера карточки. Под запись говорили, чтоб было понятно, пять раз повторяли. Тут уже извините. Многие получают на почте. Кто не может сам выехать, передают карточки, передают документы и за них получают. Пока так.
Автолавка – пока грязь подмерзла, ездит Форд Транзит предпринимателя из Бахмута. Как снова развезет [дорогу], будем запускать продукты вместе с водовозкой. Со следующей недели уже будет график развоза питьевой воды, будет проще.
Административно Травневе относится к Новолуганскому. Гладосово – пока нет. Это улица Гладосовская поселка Гольмовский. Мы решение принимали (о присоединении Гладосового – ред.) с депутатами, отдали на область.
Дальше судьбу не знаю. Когда будет присоединение через Верховную Раду, нам сообщат. Доломитное тоже по документам наше. Но мы туда, к сожалению, попасть не можем, там стоят боевики. С прошлого года, с января 2017 года, дорога на Доломитное закрыта, к нам они пройти не могут.
"Мамааа, я тебя люблю!"
Тією ж вулицею Гладосовською в сторону дому неспішно іде Ірина з 5-річним Саньком. Вони живуть по сусідству з Сергієм, "на отшибє".
Тією ж вулицею Гладосовською в сторону дому неспішно іде Ірина з 5-річним Саньком. Вони живуть по сусідству з Сергієм, "на отшибє".
Ірина:
"Вот ходила до военных, хлеб просила. Еще пока дают. Но уже начинают говорить: "Вы получили карточки, получили деньги, вот и покупайте". А толку с этих карточек? Те, у кого есть машины, поедут – получат. А мы как? 600 гривен заплатить за дорогу, чтобы съездить в Артемовск на такси? Меня жаба задушит. Я лучше малому на эти деньги еды куплю или одежку какую. Вот Санька просит у меня: "Мам, я хочу котлетку, я хочу колбаску", а я не могу купить."
"Вот ходила до военных, хлеб просила. Еще пока дают. Но уже начинают говорить: "Вы получили карточки, получили деньги, вот и покупайте". А толку с этих карточек? Те, у кого есть машины, поедут – получат. А мы как? 600 гривен заплатить за дорогу, чтобы съездить в Артемовск на такси? Меня жаба задушит. Я лучше малому на эти деньги еды куплю или одежку какую. Вот Санька просит у меня: "Мам, я хочу котлетку, я хочу колбаску", а я не могу купить."
Санька крутиться навколо, не заважаючи розмові. Вся його увага – новій іграшці. В руках маленький міньйончик з кіндер-сюрприза. Подарували. На ногах рожеві старенькі чобітки, більш схожі на дівчачі. У мами взуття має не кращий вигляд.
Вот на ногах последняя обувь, что от старшего ребенка осталась. Все остальные поразлазились. Думала в этом месяце купить курточку, сапоги. Да не выходит.
На Новолуганское поехать у меня денег нету, там гривни. Автолавка приезжает, там тоже гривни. Мы на той стороне получали выплаты, в рублях. Я вообще-то прописана на Гольме. И сейчас еще платят, на карточку приходят. Но чтобы снять, нужно на ту сторону попасть. Здесь "ДНР"-их банкоматов же нету.
Платят 6000 рублей, это на всех детей (около 3000 грн по курсу – авт.). Нам хватает, на продукты, и что-то купить из одежды. Но сейчас денег нету. Вообще.
"Детские" нам не делают. Константин Саркисов (селищний голова Новолуганського, до якого відноситься Травневе – авт.) сказал, что у меня нет справки переселенца, поэтому я не могу оформить выплаты. Мне же 3.5 года детские вообще не платили.
Все упирается в документы, а документы не можем сделать – все упирается в дорогу. На Артемовск, через Новолуганку просто нет дороги. А на Гольму мы раньше пешком ходили, и с малым даже, тут два километра, 40 минут ходу пешком. Так же как до центра.
На Новолуганское поехать у меня денег нету, там гривни. Автолавка приезжает, там тоже гривни. Мы на той стороне получали выплаты, в рублях. Я вообще-то прописана на Гольме. И сейчас еще платят, на карточку приходят. Но чтобы снять, нужно на ту сторону попасть. Здесь "ДНР"-их банкоматов же нету.
Платят 6000 рублей, это на всех детей (около 3000 грн по курсу – авт.). Нам хватает, на продукты, и что-то купить из одежды. Но сейчас денег нету. Вообще.
"Детские" нам не делают. Константин Саркисов (селищний голова Новолуганського, до якого відноситься Травневе – авт.) сказал, что у меня нет справки переселенца, поэтому я не могу оформить выплаты. Мне же 3.5 года детские вообще не платили.
Все упирается в документы, а документы не можем сделать – все упирается в дорогу. На Артемовск, через Новолуганку просто нет дороги. А на Гольму мы раньше пешком ходили, и с малым даже, тут два километра, 40 минут ходу пешком. Так же как до центра.
За спиною Ірини контури Гольмовского, ось воно зовсім близько. Там і банкомати з грошима, і магазини з продуктами. Але потрапити туди неможливо.
"Нас перестали пускать 12 января, перекрыли дорогу и все. Я не думала, что так случится и перекроют. Тут же стояли украинские военные, и нас пускали на Гольму. Мы и на утренники, и на елки туда ходили. А тут пришли другие – и все, закрыли дорогу."
Крім Санька в Ірини ще троє дітей. Старша дочка, 23 роки, два роки тому вийшла заміж і поїхала жити до Львова з чоловіком. Там же, у Львові, з червня 2014 року живе мама Ірини разом з онуками (дітьми Ірини) Вітєю (11 років) і Настею (9 років). Виїхали після початку активних бойових дій. Спочатку збиралися "на месяцок, пока утихнет" до сестри Іриної мами, але затрималися майже на чотири роки.
Вот поэтому и хочу оформить детские, приодеться хоть чуть-чуть, подсобирать денег и поехать малых забирать, во Львов. Потому, что мама уже устала. Хочу привезти их сюда. Где жить и учиться, тоже вопрос. На Гольму, скорее всего. Тут же ни в школу поехать, ни в садик Санька отдать. Я у Саркисова спрашивала, как мне его до садика довозить, на что он мне ответил: "это нужно подумать". У нас в поселке всего два ребенка такого возраста, чтоб в школу идти: у меня Санька, и еще один на Металисте, у них месяц разница.
Мне бы в поликлинику попасть на Гольму, карточки забрать. Там же и карта прививок.
Без этого в садик тоже не возьмут. А второй раз делать, вредить ребенку я не буду. Да и тут, в случае чего, как в больницу попасть? Скорая со Светлодарска сюда не приезжает. Хорошо, что я надрессирована на трех детях и сама могу в большинстве случаев вылечить ребенка. Закашляли, засопливили – я пару раз с ними в лес схожу, у нас тут сосновый, они подышали, и назад идем, уже все прошло. Если температура, то, конечно, сбиваю. В воде часто, приходишь - ноги хоть выжимай. Думаю, ну все, сейчас заболеет. Ан нет, тьфу-тьфу, Бог миловал. Да и я стараюсь, сразу горячим чаем его пою, с вареньем.
Без этого в садик тоже не возьмут. А второй раз делать, вредить ребенку я не буду. Да и тут, в случае чего, как в больницу попасть? Скорая со Светлодарска сюда не приезжает. Хорошо, что я надрессирована на трех детях и сама могу в большинстве случаев вылечить ребенка. Закашляли, засопливили – я пару раз с ними в лес схожу, у нас тут сосновый, они подышали, и назад идем, уже все прошло. Если температура, то, конечно, сбиваю. В воде часто, приходишь - ноги хоть выжимай. Думаю, ну все, сейчас заболеет. Ан нет, тьфу-тьфу, Бог миловал. Да и я стараюсь, сразу горячим чаем его пою, с вареньем.
Tilda Publishing
© All rights reserved