Заклики "повернутися до дешевого газу та тепла" викликають захоплення лише в частини громадян. Здебільшого тих, хто ностальгує за СРСР. Але це не означає, що ми платимо справедливу ціну. Запроваджена минулого року "єдина ціна на газ" зробила відчутною для кожного системну проблему: ми витрачаємо для опалення будинків більше газу та енергоносіїв, ніж будь-яка країна Європи!

Можливість для зменшення сум, які фігурують в наших платіжках, криється саме там – в енергетичній ефективності. На заваді стоїть одвічна українська проблема: здатність домовитися. Справа в тому, що для покращення енергоефективності помешкань, будинків та мереж потрібні злагоджені дії уряду, бізнесу, місцевих адміністрацій, громадян. Ось що може зробити кожен з нас:

Завдання Уряду: створити умови, за яких усім було би вигідно економити.

Реформи теплопостачання: Неринкові ціни на енергоносії, методологія формування тарифів "Витрати+", яка не стимулює тепловиків до економії, субвенція на різниці в тарифах, клірингові розрахунки за субсидіями призвели до зношеності та старіння системи теплопостачання. Для її модернізації небхідні мільярди гривень. Підвищення цін на природній газ до економічно обґрунтованого рівня, яке відбулося у 2016 році, з одного боку відкриває шлях до ринкових відносин у галузі, а з іншого боку вимагає комплексного вирішення проблем галузі, які фактично ігнорувалися роками. Ось які проблеми повинна вирішити "єдина концепція реформування теплопостачання".

Реформа фінансових взаємин: сьогодні всі виробники тепла є заручниками системи, продиктованої КМУ: вони повинні платити за газ раніше, ніж за нього розрахуються споживачі, витрачати на підтримку мереж тільки те, що дозволяє "тариф". Інколи він навіть не дозволяє розраховуватися по кредитах. Фінансова спроможність підприємств має відновити роботу тепловиків з оновлення мереж.

Реформа системи субсидій потрібна для того, щоб гроші не "проїдалися" постачальниками, а стимулювали утеплювати помешкання. 40 мільярдів гривень, закладених на енергетичні субсидії, проходять повз споживача. Він не зацікавлений економити, теплопостачальні компанії не зацікавлені зменшувати обсяг тепла. Експерти давно вимагають, щоб уряд оголосив про перспективні плани переходу на монетизацію субсидій, коли б люди самі визначали як їх використовувати (і використовували для утеплення).

Житлова реформа. Власники житла-співвласники багатоквартирних будинків на сьогодні мають достатньо можливостей для управління спільним майном. Проте, ще не сформовано ринок послуг з управління, де споживачі зможуть обирати того постачальника житлово-комунальних послуг, який, на їхню думку, запропонує кращу ціну та якість послуг. У результаті реформи мешканці повинні мати і економічний вибір, і інструменти для його реалізації.

Крім врегулювання відносин у житловій та комунальній сферах, необхідно забезпечити сприятливі умови для фінансування проектів з термомодернізації (фахового системного утеплення) житла. Час, коли уряд виділяв гроші на те, щоб утеплювати "когось" лишився в радянському минулому. Уряд повинен заохочувати, а не просто давати гроші.

Тим більше, що це вкрай вигідно: якщо утеплити будинок правильно, мешканці зможуть повертати кредит на утеплення зі зекономлених грошей. Поки що такі кредити надають лише в державних банках (програма "теплі кредити") та за підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку (програма IQ Energy). На часі створення давно обіцяного великого "фонду енергоефективності", але закон лише наприкінці 2016 року було зареєстровано в парламенті.

Завдання Парламенту – створити правила, які діють в ЄС, так звана "директива енергоефективності".

Ці правила розроблені таким чином, щоб кожному споживачеві було вигідно економити. Ключові закони:

"Про енергоефективність будівель" (урядовий законопроект №4149). Закон повинен запровадити необхідність надання споживачеві повноцінної інформації щодо стану будівлі. Це дозволить визначити наявні варіанти заходів з енергоефективності (та їхній економічний ефект) і отримати конкурентну ціну у постачальників матеріалів та виконавців робіт.

"Про житлово-комунальні послуги" (урядовий законопроект №1581-д). Він передбачає появу конкуренції на ринку послуг з управління будинком. На заміну застарілим ЖЕКам мають прийти професійні управителі, яких обиратимуть самі мешканці. Якщо ж не знайдуть достойних кандидатів, управлятимуть будинком самостійно (безпосередньо чи через ОСББ). Крім того, споживачі зможуть укладати прозорі договори з постачальниками комунальних послуг з чітким розмежуванням прав та обов'язків кожної із сторін.

"Про комерційний облік" (урядовий законопроект №4901). Встановлюються чіткі терміни забезпечення стовідсоткового обліку комунальних послуг, а також правила розподілу витрат у середині будинку. При наявності лічильника плата нараховуватиметься за реальне споживання, а не за завищеними нормами. Також споживачам не доведеться сплачувати за діряві труби теплокомуненерго.

"Про фонд енергоефективності" (урядовий законопроект №5598). Довгоочікуваний проект створення фонду, який покликаний надавати технічну допомогу та фінансувати проекти утеплення від будинків. Фонд повинен працювати для звичайних споживачів, збираючи кошти як з бюджету країни, так і від західних донорів, які готові інвестувати в ефективність. При цьому не йдеться про "безкоштовне утеплення для всіх", а про доступні кредити, які люди зможуть повертати за рахунок досягнутої економії на платіжках.

Український незалежний регулятор: НКРЕКП відіграє значно меншу роль, ніж здається завдяки політикам. Втім, можливості попрацювати в інтересах споживача у нього є.

Національна комісія з регулювання енергетики та комунальних послуг – незалежна структура, яка затверджує структуру тарифів. Втім, у НКРЕКП відповідають лише за частину міст. Минулого року, коли місцеві ради масово вимагали перегляду тарифів, Комісія тихо відповіла більшості рад, що "не має ліцензіатів на їхній території". У перекладі з бюрократичного сленгу це означає: "Ви не розібралися в тому, хто за що відповідає". Насправді ці ради відповідають за затвердження тарифів ... самостійно. Просто не знають про це (або не хочуть знати).

По-друге там, де НКРЕКП має право затверджувати тариф, вони виходять з цін, на які не впливають. Ціну на газ затверджує уряд. А ціну зарплат, видатків на ремонти та навіть необхідну кількість тепла для міста визначає саме місто. Більшість зловживань в теплових компаніях саме в цих видатках. І контроль над цим – пряме завдання місцевих рад. Натомість в НКРЕКП є інші способи працювати в наших з вами інтересах.

Перше: контроль над інвестиційними програмами. Інвестиційні програми – це гроші споживачів, які використовуються для того, щоб тепломережі працювали більш ефективно. Це те саме утеплення, але не будинку чи квартири, а всієї мережі. Це складніше та дорожче, але в результаті повинно приносити відчутну економію. Інформація про інвестиційні програми доступна на сайті НКЕРКП, хоч розібратися в них можуть лише спеціалісти (бажано за допомогою місцевих ЗМІ).

Друге: жорстка вимога щодо встановлення лічильників тепла. При затвердженні тарифів НКРЕКП вже сьогодні вимагає в тепловиків програми 100%-го забезпечення будинків лічильниками. Це дозволяє мешканцям платити лише за спожите тепло. Відповідно, втрати в мережах стають проблемою тепловиків, які більше не можуть виставляти рахунки за безгосподарність, як це відбувається при нарахуванні "за нормативами".

Місцеві органи влади в сучасних умовах є ключовими "гравцями". Вони можуть досягати величезних результатів (якщо Уряд, парламент та НКРЕКП зроблять свою частину роботи).

Місто Долина на Івано-Франківщині змогло зменшити споживання газу на 60%, і при цьому залучити мільйони гривень інвестицій на утеплення. Найкращі результати в тих містах, де громади давно зрозуміли, що «дешевої енергії більше не буде». Результати місцевої політики стають очевидними через 5 чи навіть 10 років. І тому владі потрібно дивитися уперед, ухвалювати стратегії розвитку і ставитися до їхньої імплементації серйозно. Що може місцева влада?

Створити і виконувати "енергетичну програму". Вона унікальна для кожного міста, бо потребує "енергоменеджменту" - оцінки найбільш слабких місць міської мережі. Саме енергоменеджер може оцінити як отримати найбільшу економію при найменших інвестиціях.

Використовувати можливості, які надає держава та бізнес. Та сама Долина змогла залучити 45 мільйонів гривень від іноземних інвесторів. Рецепт простий – працювати довго і показувати результат (економію в інтересах мешканців). Все це – гроші бюджету громади.

Сприяти самоорганізації людей. Допомагати мешканцям створювати власні проекти енергоменеджменту та допомагати залучати кошти. Дрогобицька міська рада, наприклад, допомогла мешканцям новобудов залучити кредит програми розвитку ООН і утеплити їх. Програм багато, всі вони розробляються тривалий час, але правило одне: гроші дають тим, кому довіряють.

Контролювати тепломережі. Власне, в міської ради значно більше можливостей контролювати роботу теплових компаній (та виконання ними інвестпрограм). В Славутичі, наприклад, влаштовують тендери на постачання тепла, і дві станції конкурують між собою, знижуючи ціну для людей.

Головний виклик перед усіма теплопостачальними компаніями: знизити кількість втрат. Зробити це вони можуть лише тоді, коли в уряду, тепловиків і місцевих адміністрацій з'явиться довіра одне до одного.

При чому тут довіра? Справа в тому, що самі по собі тепловики не можуть вирішити всі проблеми. Це дуже дорого. Наприклад, у Києві для того щоб оновити мережі до мінімальних показників протягом найближчих років необхідно витратити 6 мільярдів гривень. Натомість між "Київенерго" та міською адміністрацією відбувається перетягування канату (хто відповідальний за якість). В цих умовах 6 мільярдів гривень вкрай важко знайти як в кредит, так і з кишень споживачів.

В кредит їм ніхто не дасть зважаючи на специфіку розрахунків. Через специфічні правила, які діють на ринку, тепловики повинні сплатити за газ задовго до того, як зберуть гроші за тепло. Через це в кожної теплопостачальної компанії величезні борги перед НАК "Нафтогаз". Через тривалий процес затвердження тарифів, вони також змушені витрачати на ремонти більше коштів, ніж це закладено та дозволено (і повинні їх шукати деінде). Ці дві проблеми повинні вирішити в уряді (див. вище), але залишиться третя – прозорість роботи.

В будь-якому місті люди не надто довіряють теплопостачальним організаціям – занадто довга історія поганої якості послуг, невиправданих нарахувань "за нормативами" та непрозорих закупівель матеріалів, на яких наживалися керівники. Власне, змінити ситуацію зможуть не "нові керівники", а нові правила, за якими красти стане просто невигідно. Саме це і є головним завданням законотворців (див. вище). Бо європейські правила необхідні не для красивої назви, а для того, щоб всі були зацікавлені економити.

Просто прикрутити газ і зменшити опалення – неправильний хід з боку споживача. Він повинен все-таки бути в комфортних умовах. І хоч в ЄС середня температура в помешканнях значно нижча, правильно – економити гроші, а не тепло.

Утеплення будинку: Найбільш логічний та правильний крок. Йдеться про так званий "енергоменеджмент", коли спеціаліст чітко вказує що і як необхідно змінити в будинку, аби він витрачав менше енергії (а відтак платіжки були би меншими). Вже сьогодні для цього є державні та міжнародні програми: "Теплі кредити" держенергоефективності та "IQ Energy" за кошти Європейського банку реконструкції та розвитку. Існує багато місцевих програм, є також можливість залучити приватний бізнес через механізм "ЕСКО". Це коли підприємці утеплюють будинок за свій кошт, і повертають гроші з економії на опаленні. Тобто ви платите, як і платили до утеплення, поки інвестиції не повернуться. А вже потім зменшуєте свої видатки.

Втім, для всіх проектів потрібна важлива річ: будинок.

Правильно утеплити можна лише будинок. Пінопласт навколо квартири – це дуже печерний спосіб, який дає мінімальний результат. Для того, щоб енергоменеджмент спрацював, інвестор повинен працювати з об'єднанням співвласників, які можуть говорити від імені всіх людей. Це буде ОСББ чи ефективний управитель значення на має. Суть проста – люди мають домовитися між собою. І які рішення би не ухвалювали в парламенті, уряді чи міській раді, повністю вирішити проблему втрати тепла лише адміністративно неможливо.

Тиск на владу щодо правильних рішень. Це, правда, не означає, що на владу треба просто чекати. Ви здивуєтеся, який вплив досі має громадська думка на чиновників, депутатів та урядовців досі. Після Революції Гідності всі вони дуже уважно читають свої моніторинги та опитування, і бояться людей. І це владі вкрай вигідно, щоб вимоги були простими: "знизити ціни" чи "зробити все краще". Бо тоді можна розводити руками і сказати, що "в усьому винні популісти". Насправді, якщо кожен з нас зробить свою роботу – від міністра до того хлопця з 42-ї квартири, що не погоджується на ОСББ – то ми можемо перестати залежати від Росії. Просто не будемо використовувати її газ. Бо зекономимо гроші.