«Приблизно такі емоції переживають всі спортсмени, які займаються пауерліфтингом», – запевняє Віталій Подуст. У його життя спорт прийшов ще в дитинстві: карате, бокс, змішані єдиноборства. Проте всі ці захоплення були скоріше аматорськими, ніж професійними. По-справжньому «свій» вид спорту він знайде лише в 35 років…

Віталій родом з невеликого містечка Олександрія в Кіровоградській області. Він зростав у багатодітній сім'ї, і щоб допомогти родині зводити кінці з кінцями, рано почав працювати. Вже в 13 років влаштувався на ремонтний завод, де працював його батько. Коли заводи в місті почали занепадати, був змушений шукати нову роботу і пішов в охоронці.

У 2011-му Віталій повернувся із заробітків з-за кордону і влаштувався охоронцем в столичний «Епіцентр», що на Кільцевій дорозі. Там дізнався, що в торговому центрі працює невеликий спортзал для працівників компанії. «У одному з таких залів і розпочалася моя кар'єра. Пам'ятаю, як колега запропонував спробувати присісти з вагою 180 кг. Тоді ні він, ні я сам не вірили, що я зможу з першого разу подолати цей бар'єр, проте мені вдалося», - сміючись, розповідає Віталій.

Зовсім скоро він розпочав працювати з тренером і готуватися до виступів на турнірах. Нове захоплення було непросто поєднувати з роботою, оскільки підготовка до змагань вимагала постійних виснажливих тренувань тривалістю від двох до трьох годин. Проте бажання постійно розвиватися і покращувати результати завжди переважало всі труднощі, які ставали на шляху до мети.

Віталій Подуст згадує, що коли він тільки починав займатися, важив лише 77 кг, а зараз його вага близька до сотні. Суттєво збільшилася м'язова маса та силові показники. Не змусили довго чекати й турнірні успіхи. На першому професійному турнірі «Кубок ВОСПОРО» Віталій зайняв 5-те місце, а вже за рік виборов срібло. Паралельно він брав участь в обласних змаганнях, перемоги на яких дозволяли кваліфікуватися на чемпіонат України.

«Компанія завжди допомагала мені в підготовці до турнірів. Її засновники – Олександр та Галина Герега – вже давно вкладають багато власних коштів та зусиль у розвиток спорту в Україні. І нещодавня перемога наших важкоатлетів на Чемпіонаті Європи в Москві – це багато в чому їхня заслуга», – говорить Подуст.

Своє перше всеукраїнське золото (на турнірі найбільш авторитетної федерації з пауерліфтингу IPF) Віталій виграв у 2016-му, коли розпочав виступи у віковій категорії 40+. Але цей успіх він повторював і в наступні два роки, посівши перше місце в 2017-му і 2018-му.

Спортивні досягнення допомогли Подусту віднайти і своє професійне покликання. Будучи відкритою та комунікабельною людиною він завжди хотів більше працювати з людьми й допомагати їм у вирішенні проблем. Проте він значний час працював лише в охороні, тому довго сумнівався в своїх можливостях виконувати іншу роботу.

«Завдяки постійному покращенню результатів у пауерліфтингу та перемогам на змаганнях я усвідомив, що за бажання та наполегливої праці людина здатна досягти всього, чого забажає. Навіть якщо в твої сили мало хто вірить, результат залежить лише від тебе», - впевнений Віталій.

Тож набравшись рішучості, він попросив директора торговельного центру про переведення на посаду продавця. Керівник пішов на зустріч і не прогадав, оскільки Віталій стрімко став одним із кращих продавців ТЦ і згодом був призначений на посаду експерта з продажів.

Кар'єрне зростання, на переконання Подуста, також стало можливим завдяки пауерліфтингу, який допомагає почуватися краще як фізично, так і емоційно. «Спорт змінює людину. Після кожного тренування відчуваєш, що став трохи сильнішим, трохи кращим. Крім того, фізичні навантаження дозволяють перезавантажитися емоційно. Навіть дружина відзначає, що після тренувань я стаю значно лагіднішим та спокійнішим», - запевняє Віталій.

Сама ж дружина зізнається, що завжди підтримувала спортивний шлях чоловіка, проте останнім часом все більше відмовляє його від подальших професійних занять. В першу чергу через травми та біль, які переслідують професійних спортсменів. Найчастіше в пауерліфтингу травмують хребет, коліна, плечі, а також лікті та кисті рук. Багато подібних травм під час тренувань та змагань було й у Віталія.

Він згадує, як у 2019 році поїхав на міжнародний турнір в Одесі й вже на перших вправах пошкодив коліна. Багато хто б на його місці відступив та зійшов з дистанції. Проте Подуст продовжив виступ навіть через біль і в підсумку зайняв перше місце, випередивши досвідченного представника Фінляндії всього на 2,5 кг. За його словами, властивість продовжувати боротьбу, попри біль та обставини, дозволяє досягати мети не тільки в спорті. Тому ці якості він намагається прищеплювати й трьом своїм дітям.

«Тату, а давай ти будеш їхати на моєму самокаті, а я бігтиму поруч?», – запитує мене 10-річна донька. Я, звичайно ж, погоджуюся. Потім ми міняємося місцями і я біжу за нею, вдаючи, що не встигаю. Виділити час для сім'ї через постійні тренування та роботу не так вже й просто, але цей час – найцінніший у житті.

З одного боку, я хочу продовжувати займатися спортом якомога довше. З іншого, усвідомлюю, що спортивна кар'єра вже йде на спад. У моєму віці буде важко не тільки покращувати, але й утримувати нинішні результати. Але я зроблю для цього все, що зможу.

Сподіваюся, що сім'я мене підтримає: дружина, дві доньки та син приїдуть на наступний турнір і будуть за мене вболівати. Цього разу, йдучи до помосту, я буду спокійнішим. Усвідомлення того, що на мене дивиться маленька донька, додасть мені сил. Я візьму штангу і зроблю крок назад. А в коротку мить боротьби почую слова: «Тату, давай!». Гудок, два білих сигнали — спроба зарахована. І говорю вже не собі, а донечці: «Ти це зробила, ти це зробила, ми це зробили!».

Інші матеріали Спецпроєкту "Дивовижні люди, про яких ви ніколи не чули"