На Краснопольскому кладовищі міста Дніпро 113 хрестів з написом
"Тимчасово невстановлений захисник України" і номером.
Станом на серпень 2017 року зниклими безвісти в АТО вважалися понад 400 чоловік.
За кожним номером і табличкою - трагедія і неспокій родини.
І надія. Що колись вони повернуться додому

Зниклі
Фото: Макс Левін
Андрій Маркін

В затишній квартирі Вікторії Маркіної в спальному районі Кривого Рогу небагато фотографій зниклого безвісти чоловіка. "Щоб не провокувати зайвих питань від дітей".

Вікторія Маркіна
дружина зниклого безвісти
Андрія Маркіна
Два месяца ей было, когда прислали повестку. В феврале дочка родилась, а 18 мая муж уже ушел. (2014 года – Авт.). Его брат уже был в зоне АТО, в 25-й бригаде. Что там происходит, муж знал не из телевизора. Он не сильно хотел идти. Но сказал сразу: "Если мне пришлют повестку, прятаться не буду". В составе 40-бата Кривбасс попал в Иловайск.
- Ты мне точно скажи, когда папа приедет домой и почему его нет?
- Папа как только сможет, сразу прийдет.
- А почему мой папа туда пошел?
- Папа пошел нас защищать.
- А почему другие папы не пошли?
- Потому что наш папа самый лучший.
- Я не хочу, чтоб папа был самый лучший.
Пусть папа будет самый худший, но будет дома!
Останній раз Вікторія бачила чоловіка на відео від 2 вересня 2014 року, опубліковане російським каналом НТН. На відео 16 чоловік, які потрапили до полону. Десять з них вже повернулися додому. Доля решти шести, в тому числі Андрія – невідома. 19 вересня 14-го року Вікторія написала заяву в СБУ про зникнення чоловіка, передала і лінк на відео. Ті пообіцяли шукати, і порадили не робити жодних рухів самостійно, щоб не зашкодити справі.

Вікторія Маркіна
дружина зниклого безвісти Андрія Маркіна
Это была моя ошибка. Я узнала, что пленные находятся у "казачков", позывной командира - "Батя". Даже узнала его полное ФИО - Юрий Викторович Сафоненко. Известно где, известно кто – думаю, ну, месяц-два и обменяют их. Где-то через месяц-полтора опять начала активничать, правдами и неправдами узнала телефон "Бати". Последний раз я позвонила ему в ноябре 2014 года.
Батя сказал, что никого из ребят у него уже нет, он всех отдал в Снежное. Отключил телефон, сказал больше ему не звонить. А СБУ ничего не знает. Мне еще полгода из Службы звонили: "А у вас нету случайно новостей по вашему мужу? Ну, если будут, вы нам скажите, а то к нам информация не доходит".
Я звонила Дарье Морозовой (в ДНР занимается пленными), Ольге Кобцевой (ЛНР), фотографии им посылала.
Сказали, что ничем помочь не могут. На этом все.
Офіційно статус Маркіна Андрія Вікторовича Службою Безпеки України визначається як
"у заручниках", станом на 18.12.2017 року.
Неофіційно в розмовах з Вікторією співробітники СБУ визнають:
"Он - пропавший без вести"

Вікторія Маркіна
дружина зниклого безвісти Андрія Маркіна
Говорят мне: "Видео 14-го года, что вы хотите? Неизвестно, живы ли они. Мы ищем только по эту сторону линии соприкосновения". Я им отвечаю: "Вы совсем ненормальные? Если б они были по эту сторону линии соприкосновения, они б за полтора года уже пешком домой пришли, что тут искать". А один генерал-майор СБУ, Константин Николаевич, не помню фамилию, вообще мне сказал: "Там вон фура пришла с 200-ми. Иди выбирай." Я не помню, что тогда говорила, но крышу сорвало. Часто думаю: "Хорошо, что они мне по телефону все эти гадости говорят.
Потому что у меня двое детей, мне нельзя никого убивать".
У відповідь на журналістський запит від LB.ua Департамент інформаційно-аналітичного забезпечення СБУ повідомив, що до виконання функціональних завдань Об'єднанного центру з питань звільнення полонених, заручників та віднайдення зниклих безвісти залучено радника СБ України генерал-майора Сірика Костянтина Миколайовича
Родичі всіх шести хлопців, які є на відео і не повернулися, здали зразки для ДНК–експертизи - збігів з неопізнаними загиблими немає. Вікторія взяла на себе роль слідчого і розпитувала про свого чоловіка тих, хто вийшов з полону. Питала, чи бачили вони Андрія, що з ним сталося і т.д. Відповіді в загальну картину не складаються. Від "все нормально, жди, скоро они вернутся" до детальних розповідей про відрізані руки, голови. Один з хлопців запевняв: "Я вернулся, мне повезло, а остальных шестнадцать.." і далі в подробицях описував, як їх вбивали. Трохи згодом з полону повернулося ще троє, живі.
Вікторія в дитячій кімнаті

Вікторія Маркіна
дружина зниклого
Кто-то из них подтверждает, что видел моего мужа, они вместе там были, в плену. Но меня терзает вопрос: почему ребят до сих пор не допросила полиция? У нас, родственников, есть желание их опросить, но заставить их говорить мы не можем.
У официальных же органов есть полномочия на это, но нет желания
Вікторія запевняє, що буде до останнього вірити, що чоловік живий:
"Возможно, его работать заставили на восстановление Донбасса. Он по профессии сварщик. И ребята, которые на видео - электрик, два строителя, слесарь".
Остання фотографія Андрія з дочкою Настею та сином Артемом

Вікторія Маркіна
дружина зниклого
Самое сложное - с детьми. Вопросы возникают постоянно, в самых разных, часто неожиданных ситуациях. Собственно, до сегодняшнего дня формулировку "папа попал в плен" я детям не озвучивала. Когда ребенку пять лет – как ему сказать, что папа в плену? Как обьяснить? Да и зачем, папа же через месяц дома будет. Так "зачем-зачем" прошел год. Была годовщина Иловайска, вручали почетные знаки. Посмертно. И нас зачем-то пригласили. Стоим, ждём нашей очереди, а Артем мне говорит:
Посмертно
"Мама, ты мне говорила, что папа живой. Ты что, обманываешь?".
"Нет, я тебя не обманываю. Вот слушай, когда будет папина фамилия, то не будет посмертно".
Вручили посмертно погибшим.
Выпустили белые шарики в небо.
Потом вручили награды
"тем, кто в плену или пропал без вести".
Артему полегчало.

Вікторія Маркіна
дружина зниклого
И объявляют: двадцать человек пропали без вести.
"Мама, а что такое пропавший без вести?". "Понимаешь, Артем, нам же папа не звонит, вестей о папе нет. Значит, пропал без вести". Артему тогда было шесть с половиной.

С дочкой все было очень просто до того, как она пошла в садик. Вот папа на фотографии с тобой, и все.
А в садик детей приходят забирать папы. В один прекрасный момент она мне говорит:
"Ты сегодня за мной не приходи. Пусть за мной папа придет".
"Настя, понимаешь, папа сейчас не может прийти"
"А ты ему позвони и скажи, чтобы он смог! Я с тобой домой не пойду! Я буду ждать папу!"
ДНК-експертиза. Брати Хом'як

У Катерини Хом'як двоє синів пішли воювати в добровольчий батальйон "Айдар". Востаннє вона розмовляла з Володею телефоном вранці 5 вересня 2014 року, Дмитро був поруч. За декілька годин на бійців 2-ї роти "Айдар" з засідки напала диверсійна група. Того дня загинуло тринадцять айдарівців. Доля семи чоловік невідома. Серед них і брати Хом'яки.

У вересні 2014 року на Старобільському кладовищі в одній могилі було знайдено два тіла. Їх "запропонували" Катерині, як тіла Володі і Дмитра.
Катерина Хом'як показує фотографїї синів. 2016 рік. Фото: Інна Варениця

Катерина Хом'як
мати зниклих
Тела были обгоревшие – мне скинули фотографии. Четыре фото одного тела, и две - другого. Хоронили в мешках, жара. Отличительные знаки были у младшего, две родинки на спине. У старшего - никаких. Но по фото что-то понять было невозможно, все черное. По телосложению они не подходят, по зубам – тоже нет. Увеличили зубы сыновей, где они улыбаются, и сравнивали с останками. Их одежды для ДНК-экспертизы я не предоставила, не было. Взяли у меня образец, по одному телу было частичное совпадение. Я не согласилась. На старобельськом кладбище поднимали все тела в декабре 2015 года, в том числе и те два тела, которые мне предлагали. Узнала об этом случайно. В феврале 16-го года я звоню в Запорожье. "Вы знаете, мы подняли эти тела, сделали эксгумацию и ждем результата экспертизы сейчас". По результату оказалось, что "245-е" тело, которое предназначалось для моих сыновей, принадлежит Грибкову. (Еще одному "айдаровцу", который учавствовал в том бою - Авт.). Поэтому я следователю сказала: мне подтасовывать, что это один или другой Хомяк, не надо. Если мои сыновья - я забираю, не мои – забирать не буду. На данный момент совпадений по ДНК нет.
Вересень 2014 року. Прощання з 13-ма бійцями "Айдара", які загинули під час бою 5 вересня 2014 року.
База батальйона "Айдар", Половинкино. Фото: Макс Левін
Івашина Ольга, фахівець з проведення ДНК-експертизи з Дніпра (завідувач відділення судово-медичної генетики Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи, вона проводила експертизу по одному з братів Хом'як) запевняє:

Івашина Ольга
фахівець з ДНК-експертизи
За свои анализы мы отвечаем. По тем локусам, которые получились – было совпадение. Брали образец с кроссовка. Это прямой путь. Когда сравнение этого человека с его же каким-то биологическим материалом. Нам предоставили два кроссовка, один еще нормальный, а второй в ужасном состоянии, очень грязный. То тело, которое у нас хранилось, совпало с образцом с более чистого кроссовка. То есть, мы однозначно определили, что один из сыновей это он. Я не помню, кого из братьев мы делали экспертизу (второго брата у меня не было генотипа). Его откапывали, чтобы сделать экспертизу еще раз. И оказалось, что это совершенно другое тело. Что-то перепутали, видимо, когда хоронили. Если мы не уверены в результате, мы пытаемся взять другой образец для экспертизы, выкапываем тела.
Розмови про помилки Ольга Жатовецька, слідчий з Дніпра, яка займається справами безвісти зниклих, називає чутками:

"Природа у нас такая. Мы всегда видим то, что мы хотим видеть.
Когда люди начинают ждать и верить три года -это становится уже образом жизни, переубедить очень сложно.
Находятся волонтеры, посторонние люди, которые говорят: "Мы его видели (живым - Авт.), кто-то видел".
И мамы верят, хотя не имеют никакого подтверждения"

Катерина Хом'як
мати зниклих безвісти братів Хом'як
Общалась с Алексеем Батурой, позывной "Питон", он водителем был, отползал звать на помощь 80-ку (бойцов 80-бригады – Авт). Говорит, что когда отползали в сторону с поля боя, видел кого-то из моих. "Я не могу сказать, кого именно, Володю или Диму, в машину попал снаряд, он были в копоти, тоже отползали". Многие их различить и в спокойной обстановке не могли. Тем более, во время боя. А паспорт меньшего сына, абсолютно целый, "светят" в 29-минутном фильме, который выложили сепары. Паспорт его – фотография его, и подпись. Как это объяснить?

Відео "Бетмен Русичи", зняте в день бою зі сторони про-російських бойовиків
ОБЕРЕЖНО. ВІДЕО МІСТИТЬ СЦЕНИ НАСИЛЬСТВА (18+)
Офіційно, згідно відомостей СБУ, брати Хом'яки, Володимир та Дмитро,
вважаються безвісти зниклими.

Катерина Хом'як
мати зниклих безвісти братів Хом'як
"Ищут". Как мне сказала Ольга Ивановна Жатовецкая (слідчий з Дніпра - авт.), "мы в этом году нашли без вести пропавших 40 человек". А я спрашиваю: "Вы где их нашли?". "На кладбище, на Краснопольском кладбище" (кладовище в м.Дніпро, де поховано більшість неопізнаних військових - авт.). Те, кто не принимает тела, ищет без вести пропавших – это в основном матери. Те, которые похоронили, как правило, - молодые жены с детьми маленькими. Извините, но им нужно детей кормить. Цена вопроса – 80 семей без вести пропавших, заплатили бы всем по 600 тыс. грн – и не нужно было бы заставлять признавать. (близько 600 тис.грн – сума одноразової грошової допомоги від держави родинам загиблих військових - авт.).
Липові ДНК-тести. Андрій Лозинський

Ядвига Лозинська, матір офіційно зниклого безвісти Андрія Лозинського, за три роки пошуків пройшла всі кабінети - від СБУ до Адміністрації Президента. Андрій із 93-ї бригади зник під час виходу з Іловайського котла. Спочатку один із солдатів розповів, що бачив, як Андрія розстріляли на блок-посту під містом Старобешеве. З'ясувалося, що не бачив, а йому розповіли, як хтось бачив. Такі "хтось, десь, колись і когось бачив" матері зниклих за три роки навчилися відсікати. Навчилися перевіряти інформацію. Шукати підтвердження в інших джерелах.

За словами Ядвиги, востаннє вона чула голос сина 5 вересня – він їй подзвонив. В листопаді 2014 року хлопці з 39-го батальйону, звільнені з полону, розказали, що бачили Андрія в полоні, в Сніжному. Їх допитали, все офіційно. Як це впливає на пошуки – невідомо.

Ще у вересні 2014 Ядвига здала зразок для ДНК – з військової частини подзвонили, попросили це зробити, оскільки в Запоріжжя привезли багато неопізнаних тіл.
Андрій Лозинський, літо 2014 року. Фото: з сімейного архіва

Ядвига Лозинська
мати зниклого безвісти
Сначала у меня взяли образец в Запорожье в военной прокуратуре в каком-то неприспособленном помещении, двумя ватными палочками. Потом, после того, как я подняла кипиш, в октябре у мене уже взяли образец в нормальной лаборатории. - розказує матір Андрія. - И все. До 2015 года – никакого результата.
25 марта 2015-го Я с матерями пропавших безвести пришли на прием к Авакову с данными про липовые ДНК. У нас была информация, около десяти случаев, когда совпадение по ДНК 99.99%, а антропометрические данные не сходятся.
Рост не совпадает, размер ноги. Один мальчик, 24 года, при жизни худощавый был, высокий. А тело плотного, крепкого мужчины. Следователь сам сказал, что это тело мужика 40-45 лет.
Еще случай, извините за подробности, у парня болезнь была, и при жизни не опущено было одно яичко. А у трупа – два яйца. Ну как это объяснить?
Фото: На месте расстрела украинских военных в "зеленом коридоре", неподалеку Новокатериновки. Сентябрь 2014 года
автор Анатолий Бойко


Ядвига Лозинська
мати зниклого безвісти
Мы пришли к Авакову, возмущаться. Пока сидели в приемной, мне позвонили из Днепра, не представились: "А что это вы ходите жалуетесь? Вы занимайтесь своим ребенком лучше, у вас есть частичное совпадение". И буквально через месяц мне приходит бумага: "Частковий збіг, вам рекомендовано зробити розширену експертизу ДНК". Я спросила, что от меня нужно. Говорят – ничего. И вот только через два года мне прислали результат (в 2017 году), совпадение 99,99%. Я считаю, нарисовали. Уговаривали меня не раз, по четыре часа разговоры, "давайте отобъем это тело", "чтоб на вас труп не висел". Уговаривали еще раз сдать образец для теста.
Я уже никому не верю, только себе. Я ищу своего сына не на кладбище, а живым.
Як ведуться пошуки

В неофіційних розмовах з матерями чиновники зізнаються: тих, хто пропав безвісти, в списки на обмін не подають. Від запитань про "пошуки на тій стороні" ухиляються.

Ольгу Жатовецьку зі слідчого управління м.Дніпро знають всі родичі зниклих безвісти. Де-юре вона входить в склад робочої групи з пошуку зниклих, створеної ще 2014 році. А де-факто - "головна по пошукам". Розповідає про пошуки дуже обережно і добираючи слів – занадто чутлива тема:
Вы знаете, что в этой теме сложнее всего?
Сообщить семье, что надежды больше нет.

Ольга Жатовецька
слідча у справах зниклих безвісти
Еще сложнее сообщить это маме погибшего, когда она проживает в тысяче километров от тебя. По телефону? Она одна, я не могу знать, что с ней будет. Сказать, вы приедьте, а я вам сообщу эту информацию, очень болезненную, и вы уедете – тоже не вариант. Еще один нюанс: не всегда близким можно показать тело вживую. А наш менталитет таков, что нам нужно все увидеть своими глазами. Часто приходиться работать с результатами экспертиз, просто цифрами. И каждая семья считает, что именно в их случае произошла та единственная, одна на миллион, ошибка, и это не он. Поэтому стараемся проводить дополнительные экспертизы.
Перепоховання Конопацького Сергій, листопад 2017 року.
Цвинтар на околиці селища Широка Дача (Інгулець), поблизу Кривого Рогу.
Конопацький вважався зниклим безвісти. Його тіло було ідентифіковано за результатами ДНК-експертизи. Матір довгий час не хотіла визнавати загибель сина. Фото: Макс Левін
Жатовецька наголошує, що експертиза ДНК далеко не єдиний спосіб ідентифікувати тіло. Крім візуального опізнання відділ криміналістики проводить упізнання за антропометричними даними: порівнює зубні карти, будову черепа, кістки.

Ольга Жатовецька
слідча у справах зниклих безвісти
Почему остаются неопознанными тела?
Поймите, для мамы допустить мысль о сдаче своего образца для анализа ДНК - это значит допустить мысль о возможной гибели своего сына. Не каждая мама может на это пойти. Кому-то нужно время. Одной из причин также является то, что иногда биологически близкие родственники проживают на временно неподконтрольных Украине территориях. Лично мною было передано шесть тел на территорию Донецкой области для окончательного захоронения после идентификации, и два тела в Луганскую область.
Мати Сергія Конопацького над труною сина.
Листопад 2017 року, поблизу Кривого Рогу.
Фото: Макс Левін
Питання про помилки в результатах тестів і спроби «вручить тело» Жатовецька коментує трошки ображено:

Ольга Жатовецька
слідча у справах зниклих безвісти
Мы не заинтересованы в том, чтобы, как говорят, "разбирали тела". Нет у нас показателя для галочки. В Днепре случаев ошибочной идентификации не было. Если есть необходимость, исследуется ДНК и по несколько раз. Я не люблю говорить о конкретных цифрах, потому что за ними скрывается судьба семьи. Поэтому перепроверяем много раз, если нужно. Когда обращались семьи, мы проводили даже по четыре раза экспертизы в разных учреждениях, чтоб семья не имела сомнений. У многих жен, которые еще в 2014 году смирились и похоронили своих мужей, жизнь начинает налаживаться. А те, которые ждут, будут ждать. А самое дорогое - это время. Жизнь-то идет. Именно временем они рассчитываются за свое ожидание.

Ідентифікація по стоматстатусу. Відділення судово-медичної криміналістики
Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи.
Фото: Макс Левін
Питання про пошуки зниклих на тимчасово окупованих територіях Ольга Іванівна коментувати відмовляється:

Ольга Жатовецька
слідча у справах зниклих безвісти
Политическую ситуацию в стране я комментировать не уполномочена. Вопросы по поискам на «той стороне» - это не ко мне. С нами сотрудничает гуманитарный проект "Эвакуация 200". Они доставляют тела, которые ранее были похоронены на территории Донецкой, Луганской областей. За последнее время было доставлено семь тел с территорий, неподконтрольных Украине. Все семь были идентифицированы.

В бюро судово-медичної експертизи м.Дніпро про ідентифікацію розповідають більш детально і демонструють наочно:
"В первую очередь отбираются биологические материалы, костные фрагменты, ткани и прочее. У нас создана база образцов, отобранных у родственников, с которыми можем проводить сравнения. На сегодняшний день остался неопознанным 121 погибший. У них выделен генотип, но совпадений с образцами нет. Проводятся и другие экспертизы, по фотосовмещению, по костям черепа, по стоматстатусу" - керівник бюро судово-медичної експертизи м.Дніпро Войченко Валерій Володимирович

На фото: Івашина Ольга, фахівець з проведення ДНК-експертизи
(завідувач відділення судово-медичної генетики Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи). Фото: Макс Левін
Морг, тіла загиблих в АТО. м.Дніпро. Грудень 2017 року. Фото: Макс Левін
Войченко продовжує описувати всю процедуру роботи з тілом:
"Трупы поступают с постановлением, мы регистрируем в журнале, в нашей базе. Дальше отдаем трупы на вскрытие. Если тело визуально опознаваемо, мы приглашаем родственников, побратимов или коммандиров для идентификации. Если трупы визуально неопознаваемы, мы их фотографируем и берем биоматериал для дополнительного исследования (генетически-молекулярного - Авт.). Заполняем карточку на тело, заносим в неё особые приметы (шрамы, татурировки, ампутации, надписи и т.д), все фотографируем, в том числе личные вещи, которые поступили с телом.
Затем мы делаем ДНК-экпертизу. Ее точность зависит от материала, который удалось взять. Тело может быть обгоревшим, сгнившим, плохо сохранившимся - тогда происходит денатурация клеток, и извлечь материал для экспертизы в таком случае невозможно. Тогда мы ищем другой образец для экспертизы".
Екс-полонені
одне з небагатьох джерел інформації з окупованих територій


Жінки в білих і синіх халатах на верхній одяг, військові в мультикамі і з милицями, в шинелях і без милиць. Від низеньких корпусів київської фортеці віє спокоєм і впевненістю. «Феофанія» і військовий госпіталь - місця, куди екс-полонені, звільнені 27 грудня 2017 року, потрапили одразу після літака. Сюди ж вервечкою потягнулися спраглі нової інформації з окупованих територій. Волонтери, родичі зниклих безвісти, слідчі. Хто встиг поспілкуватися з хлопцями до візиту СБУшників, вважає це за щастя. Після допитів звільнені неохоче йдуть на контакт з цивільними.

В палаті Ігора Мельника, військового з "Айдару", що перебував в полоні бойовиків з 2015 року, черга з охочих поспілкуватися. В нього на руці татуювання, стрижка майже «під нуль», манера розмовляти — «по фєнє». Але він охоче розповідає про тих, хто лишився в полоні:

«Чим зможу, допоможу. Їх треба витягувати звідти».
На зміну журналістам приходить Аліна Фрідріх, сестра Бондаря Олександра з 80-ї бригади. Таких, як вона, пошуковців легко впізнати по стосам фотографій рідних в руках. На світлинах переважно моменти цивільного, довоєнного життя, групові сімейні фото. На деяких — у військовій формі, часто в день присяги.
Фото: Військовий госпіталь, січень 2018 року. Макс Левін

Аліна Фрідріх
сестра зниклого безвісти
В січні вже три роки, як я шукаю свою рідну людину. Він був у Донецькому аеропорту до дня підриву. Заїхав туди на ротацію 6 січня. Це коли їх по дорозі обшукували сепаратисти на блок-посту. Зідзвонювалися кожен день, так домовилися: хоч одне слово, "живі", але мусив сказати. І ми будемо чекати далі. Найважче було 19 числа, коли їх травили газами. Коли не вдалося витравити, то 21 січня їх просто підірвали. Останній зв'язок з братом був 20 січня. Він подзвонив, сказав, що живий. Вночі з 20 на 21 січня подзвонив батько Остапа Гавриляка, який залишився без ноги. Йому подзвонив син. "Термінал підірвали".

Хлопцям, які потрапили в полон, тоді ще давали дзвонити. Я зв'язалася з дружиною Любомира Гринюха. Просила запитати, що з моїм Сашою. Він тоді сказав, що Саша лишився живий – його всі бачили. Єдине, що в нього була сильна контузія, і він постійно говорив, що йому треба заступати в наряд. Поки хлопці надавали допомогу комусь іншому, він пішов в сторону "взльоткі". Більш про брата не знаю нічого. В березні 2015 року в мережі з'явилася SIM-картка брата. Я передзвонила на номер, слухавку взяли. Зі мною говорив чоловік, російською. Я запитала, де знайшли телефон і картку. Мені сказали, що знайшли картку в розгрузці бронежилета на злітній смузі ДАПа. Не на тілі, бронежилет був окремо.
Поки що пошуки брата безрезультатні, - продовжує Аліна. "На ту сторону в мене доступу немає. Напевне, єдині люди, які сьогодні можуть шукати і "там" - це священники. Це зв'язок, який ми дуже боїмося втратити. Немає іншого виходу, ми розуміємо, що це війна, і керівництво нашої країни не має можливості шукати на тій стороні."
Ігор Мельник повільно гортає фотографії з Сашком. "Ні, не бачив. Вибачаюся".

Аліна Фрідріх
сестра зниклого безвісти
Я і в Червоний Хрест зверталася. Телефонувала до їх офісу в Донецьку. Сказали: "Мы боимся навредить поисками". Я кажу: "Кому "навредить"? Якщо ви знайдете мого рідного брата, кому ви нашкодите? Я вам надсилала фото брата. Візьміть це фото, ви ж представник міжнародної організації, вас допускають, перевірте по лікарням чи не було такої людини у них на лікуванні. А якщо вас не допускають, говоріть про це на цілий світ!" - Аліна починає хвилюватися, і говорити з натиском.

В мене є тільки два варіанта.
Або він живий і він має повернутися додому.
Або є тіло, і тоді я хочу його поховати, щоб піти на могилу і помолитися.
Інших варіантів просто бути не може.
"Такі організації, як ОБСЄ, Червоний Хрест повинні об'єднуватися і говорити світу про те, що їх не допускають" - Аліна Фрідріх, сестра зниклого безвісти Олександра Бондаря

На фото: жовтень 2015 року, пошукова місія "Чорний Тюльпан" на території Донецького аеропорту.
Автор фото: Інна Варениця

В інших палатах хлопці так само хочуть допомогти, але не хочуть «світитися в пресі».
У когось частина родини лишилася в окупованому Луганську. У когось нерухоме майно. Костянтин (ім'я змінено), зі звільнених, цивільний, погоджується розповісти про місце утримання в Луганську на умовах анонімності:

Костянтин
(ім'я змінено)
звільнений з полону
Вообще, по всем тюремных законам, если ты взял в руки оружие, ты уже «низшего сорта». То есть ко всем военным у них отношение умеренно-презрительное. Не важно, за какую власть воевал. Но в то же время есть среди «зеков» и нормальные.

У меня получалось общаться с кем-то кроме своих сокамерников во время выходов «в баню». Тогда запускают народ из нескольких «тройнушек» (камера на 4 койки, в которой содержатся трое заключенных, 4-е место — запасное) и, если наблюдатель не очень строгий, можно общаться, сколько душе угодно. Вот из таких общений много информации. Внизу, на подвалах, содержится много людей, которых нигде не светят. По спискам обмена они не проходят. И визитерам их не показывают. Они их держат как «козырь в рукаве». В нужный момент достают по одному и отдают. В обмен на кого-то или что-то ценное. По моим оценкам, в Луганске таких вот неизвестных от 30 до 60 человек сидит.
Луганская тюрьма знаете чем славится?
Если, идя по коридору, прокричать: "Слава Україні!", тот час в ответ услышишь из многих камер:
«Героям Слава!».
Чем это обернется впоследствии — уже другой вопрос».
Но это факт.
Червоний Хрест в особі Маріани Чакон, заступниці координатора відділу захисту населення з питань зниклих безвісти, говорить про відсутність доступу до повної інформації про утримуваних більш дипломатично:
"Необходим механизм, согласно которому стороны конфликта могли бы обмениваться информацией исключительно с гуманитарными целями. И МККК готов быть связующим звеном между сторонами или быть участником, который поможет в этом. Такого механизма нет. Украине есть процедура поиска, но она не приспособлена к условиям конфликта. И никакая страна на самом деле не приспособлена к конфликту.
Например, нет административного регулирования, которое бы позволило создать централизованное управление [поиска] для таких случаев. Нужен механизм, в котором бы каждый случай обсуждался, чтобы каждая структура была включена в этот процесс. То есть каждая институция проводит поиск по своей схеме, прописанной для мирного времени, когда не было необходимости перекрестной проверки или полномочий для исполнения других обязанностей".

Фото: тренінг з судово-медичної археології, який проводив Червоний Хрест для українських пошуковців. Київ, 2017 рік. Автор фото: Макс Левін

Маріана Чакон
Червоний Хрест,
фахівець з питань пошуку зниклих безвісти
И поэтому нужно не забывать о второй важной составляющей, гуманитарной.
Здесь оказываются в центре интересы семей. Очень часто семьи пропавших без вести и сами оказываются забыты. Нет такой категории, как жертвы войны или семьи пропавших без вести. И нет специальной поддержки, которую они могли бы получить. Они [семьи] являются моторами, двигателями поиска, и не нужно о них забывать. Нужно включить их в процесс поиска, улучшить координацию между структурами, вовлеченными в поиск, а также подобрать механизм для обмена информацией между сторонами конфликта в гуманитарных целях. И МККК готов поддерживать это.
Станом на січень 2018 року МКЧХ відкрив 1510 справ щодо зниклих безвісти.
По роках: 2014 - 526 справ, 2015 - 434, 2016 - 341, 2017 - 209.
За цей період закрита 821 справа. Дві третини справ закрито через те, що людей було знайдено. Ще у чверті випадків - людей знайдено мертвими.
Надія є. Валентин Богдан.

Десять кілометрів від гладенької траси Львів — Тернопіль. За останніми хатами села Єлиховичі асфальт зникає і дорога повертає в ліс. Близько кілометра ліворуч і праворуч тільки дерева. Згодом ліворуч з'являються будинки. Звідси, з батьківської хати пішов служити на контракт в 2014-му році 22-річний Валентин Богдан. В 2015 його перевели в Яворів. А в 2016-му році вже на Схід. Воював в складі 24-ї бригади. Десять місяців в АТО, після цього потрапив у полон під Попасною.
Він подзвонив нам 19 січня, якраз на Йордань. Cказав: "Тато, я живий".
Дали подзвонити, але попередили:
"Лишнего ничего не говорить". Пару слів сказав, і зразу телефон забрали. Після того зв'язок пропав. Він не сказав де він знаходиться, - розказує Сергій, батько Валентина.

Фото: родинний дім сім'ї Богданів, село Єлиховичі, Львівська область. Січень 2018 року.
Автор: Макс Левін
Через вісім місяців невідомості офіційні пошуки сина матеріалізувалися на подвір'ї Богданів у вигляді слідчо оперативної групи Золочівської міліції. Приїхали описувати, що є в хаті і на подвір'ї.

Сергій Богдан
батько звільненого з полону Валентина Богдана
Нам Олег Котенко (волонтер - авт.) сказав, що наші хлопці в Луганську. Для СБУ Луганськ то була закрита тема – ніхто ним не займався. Ми почали їздити до частини. До Києва, по тих всіх акціях. До Міноборони – «ми шукаємо». До СБУ – «ми шукаємо». І так дошукалися, що вже вирішили їхати в Луганськ.
11 червня 2017 року Олександра Богдан, мати Валентина, разом із ще однією мамою зниклого поїхали в Луганськ шукати синів.

Сергій Богдан
батько звільненого з полону Валентина Богдана
Мені, батькові, вони не давали ніякої гарантії, що я звідти повернуся.
Казали, 99,8%, що я не повернуся. Не випустять звідти. Для чоловіків гарантій ніяких. Можете зайти, але будете сидіти разом зі своїм сином. Ольга Кобцева (керівник робочої групи по "обміну полоненими" так званої ЛНР) ясно сказала, що наших синів там немає. Вернулися ні з чим. Кордон пройшли нормально, по пропусках, ніхто їх там кривим словом не обізвав.
Потім нам сказали, що зниклими безвісти займається прокуратура в Рубіжному. Нам треба було їхати в Луганську область. За два тижні подзвонив слідчий і сказав, що є відомості. Поїхали в Рубіжне до нього, бо по телефону таке не говорять.
Після того, як ми поспілкувалися зі слідчим, СБУ нам днів за три повідомило, що наші діти в СІЗО в Луганську. І після того 2 листопада ми отримали листа від сина. 17 листопада з'явилося відео, а 19-го він вже подзвонив додому. То була неділя, зранку. Тоді вже були і фото, і відео показали. Вже стало легше. Вже після того, як та сторона признала, що такі-то прізвіща є у них, Червоний Хрест подзвонив, що у них є лист.
Батьки Валентина Богдана, Єлиховичі, Львівська область, Січень 2017 року. Фото: Макс Левін
Олександра відвертається, намагається приховати сльози, які підступають до очей. Вона час від часу показує чоловікові на руку з годинником, ніби промовляючи подумки "вже пора їхати, Валентин же чекає". (На момент розмови з батьками Валентина, він перебував у Львівському госпіталі на обстеженні. І після розмови з журналістами Сергій мав їхати до Львова, забрати сина додому - ред.)

Сергій Богдан
батько звільненого з полону Валентина Богдана
Ми дуже питалися, чи то дійсно він, чи його почерк. Почерк був нездалий. Дівчата з Червоного Хреста нам сказали, що їх допустили в СІЗО. І передали лист від Валентина. Потім ми теж написали листа, передали через Червоний Хрест. Той лист йому передали вже за два тижні до обміну.

Сергій Богдан
батько звільненого з полону Валентина Богдана
Ми не знали, де наш син вісім з половиною місяців. Зовсім не знали. Весь цей час у нього був статус "заручник". Але невідоме місце знаходження. І тоді один СБУшник, (не хочемо називати його прізвище, щоб не підставляти) нам зізнався: "Якщо чесно, ми їх рахували 200-ми". А якщо рахували 200-ми, значить, їх точно ніхто не шукав. Тільки завдяки нашій діяльності їх шукали і зрештою знайшли. Ми їздили і туди, і туди, світилися, мітингували, вимагали. Дуже велика подяка волонтерам, які безкоштовно нам допомагали. Постійно підкидали якусь інформацію, шукали. Від СБУ була одна відповідь - "шукаємо". У них вся інформація засекречена, батькам нічого не повідомляють. Зрештою і складається враження, що ніхто нічого не робить. Якось подзвонили зі Львова, сказали треба здати ДНК-зразок для експертизи, якраз після того, як він перший раз подзвонив. Жінка їздила, здавала. Ми кажемо:
- Для чого, він же живий!
- А ви звідки знаєте?
- Та ж ми говорили з ним по телефону
- А ну то добре. І поклали слухавку.

А я не здавав. Бо знав, що він живий.
У відповідь на журналістський запит від LB.ua від 18.01.2018 року про надання інформації про роботу СБУ щодо розслідування справ зниклих безвісти осіб на території проведення АТО і отримання коментаря на цю тему від голови "Об'єднаного центру з координації пошуку, звільнення незаконно позбавлених волі осіб, заручників та встановлення місцезнаходження безвісти зниклих в районі проведення антитерористичної операції" ("Об'єднаний центр") Юрія Качанова Департамент інформаційно-аналітичного забезпечення СБУ повідомив, що розслідування кримінальних проваджень за фактом зникнення осіб безвісти, відповідно до чинного законодавства покладається на органи Національної поліції України.
Також керівництво "Об'єднаного центру" не надало згоду на отримання коментаря від голови центру Юрія Качанова.
Автор: текст, фото, відео - Макс Левін.
Участь у підготовці матеріалу - Інна Варениця
Made on
Tilda